► В облдержадміністрації відкрита «гаряча» телефонна лінія для прийому від волонтерів та громадських організацій оперативної інформації стосовно АТО. ► Тел. 224 62 23 з 08 00 до 18 00, з понеділка по п’ятницю. ►

Пошук

Важливо

PPU

AmKU

NADS

UVPZp

AB

ZRCZ

GUMNSUZp

PFZU

OCPVM

ZOMR

DFSMJB

DOZ

DSZN

Історія краю

 

Перші історичні згадування про село Веселе відображаються в архівних документах 1818 року. Село Веселе засноване в 1815 році на схилах балки Малого Менчикура, в центрі якої, як свідчать давні перекази, було невеличке мальовниче озеро. Якраз на його берегах зупинялися перепочити чумацькі валки, що їхали в Крим за сіллю. Тут чумаки напували худобу, годували її, а самі веселилися в шинку, який нібито стояв на його березі. За легендою, вони назвали це місце «веселим». Звідси одержало свою назву і поселення. Першими жителями Веселого були 30 сімей державних селян із Бєлгородського повіту Курської губернії, що в 1812 році осіли на землях поміщика Рахманова на правах орендарів-десятинників, і лише через три роки одержали державні наділи. В цьому ж році на території району, вихідцями з с. Велика Білозерка, було засновано с. Чкалове (Гаврилівка).

Через три роки переселенці володіли ділянкою державної землі на правому березі озера. До них в 1819, а потім в 1823-24 роках додались десятки нових сімей з Полтавщини, вихідці із сіл Велика Білозерка, Покровка, Мала Покровка заснували села Запоріжжя, Моїсіївка, Менчикури, а в 1842 році селяни з Орловської і Курської губерній поселилися і заснували село Матвіївка. Основними поселенцями цих земель були українці, росіяни, селилися тут і німці-колоністи.

Село Веселе забудовувалося інтенсивно, але хаотично – без будь-якого плану і більшість жилих будинків були розкиданими по горбам саманними хатами або землянками, покритими соломою або очеретом. Попри це на той час село Веселе було достатньо великим волосним населеним пунктом Мелітопольського повіту.

В 1851 році в Веселому була відкрита перша школа, в якій навчалось 145 хлопчиків та 30 дівчаток.

Протягом 25 років після земельної реформи населення Веселого збільшилось майже вдвічі. В 1858 році в селі Веселе налічувалося 400 дворів з населенням близько 3 тис. мешканців, в 1884 році – 810 дворів та 5182 особи, а в 1906 році – 8400 чол. Сільській общині належало 16 тис. десятин землі, в тому числі 700 присадибних і 2500 толоки. За даними 10-ї ревізії 1858 року на душу населення припадало по 11 десятин землі. 82 двори не були приписані до общини, надільної землі не мали. 306 господарств були бідняцькими, понад третина цієї кількості не мали робочої худоби. Лише 35 господарств обробляли землю власним тяглом. Як результат, більшість селян змушена була здавати землю в оренду більш заможним односельцям-куркулям. Відповідно закону 1866 року «Про поземельне устаткування державних селян», веселівці зберігали за собою землю, якою користувались, за що повинні були сплачувати щорічно державну оброчну данину, а з 1886 року вносить протягом 44 років викупні внески, які на 45 відсотків перевищували данину. Тяжкі умови життя призвели до того, що в 1906 році розпочалися селянські заворушення, які завершилися розгромом економії Шредера. Майно, зерно, худобу було розподілено між селянами.

Протягом ХІХ століття склалася територія сучасного району. В 1868 році утворена Веселівська волость Мелітопольського повіту Таврійської губернії. В 1875 році створено кредитно-ощадне товариство з основним капіталом 36071 крб., що дало змогу збудувати 2 цегляних заводи, 2 парові машини, більше 10 вітряних млинів, ряд господарських приміщень. В 1893 році на подвір'ї багатого землевласника Чубука на його кошти заснована земська початкова школа (нині – Веселівська ЗОШ № 2), яка відносилася до приходу української церкви. В цей час також в селі відкрилось двокласне училище та церковно-парафіяльна школи. Але вони не могли забезпечити навчання навіть третини дітей.

У ХІХ столітті і на початку ХХ століття на території Веселівської волості були хутори, села та німецькі поселення (економії). Зокрема, у 1889 році нараховувалося понад 90 хуторів, 12 сіл (Веселе, Єлизаветівка, Корніївка, Гаврилівна, Менчикури, Конотопка, Матвіївка, Ново-Іванівка, Ново-Поповка, Ново-Успенівка, Сірі Хутори, Пєскошино) та 3 німецькі поселення (х. Нейгоф, х. Рейнсфельд, х. Розенгоф). Кількість населених пунктів зростала з кожним роком. Особливо збільшилася у волості кількість хуторів під час проведення столипінської реформи на початку ХХ ст. – у 2 рази і склала біля 200 хуторів.

Напередодні Першої Світової війни в селі проживало 9 тис. чоловік, діяли дві невеликі цегельні, 5 парових млинів, кустарні майстерні чинбарів, кравців, шевців, кінна станція, поштове відділення, телеграф. У 1920 році в приміщенні старих корпусів сучасної ЗОШ № 1, які до революції були власністю церкви, працювало Веселівське вище початкове училище, яке в 1924 році реорганізовано в семирічну школу № 1. На той час це була перша семирічка на Веселівщині.

В цей час відбулося значне зростання кількості сіл. Зокрема, були засновані Калинівка, Запоріжжя, Мусіївка, Короленко, Пушкіно, Островське, Зелений Гай, Зелений луг, Біловське, Чистопілля, Нововеселівське та інші.

З початком Першої Світової війни до армії призвали біля тисячі чоловіків. Революція, громадянська війна остаточно підірвали економіку сіл. За часів громадянської війни на нашій території точилися запеклі бої – Веселе окупували то німці, то денікінці, то врангелівці, то махновці. В січні 1918 року в Веселому встановлена Радянська влада, весною цього ж року організована перша трудова артіль із бідняцьких сімей.

07 березня 1923 року згідно з Постановою Всеукраїнського Центрального Виконавчого комітету утворений Веселівський район Мелітопольського округу Катеринославської губернії (з 27 лютого 1932 року – Дніпропетровська область) . Адміністративним центром району стало село Веселе.

З утворенням Веселівського району відбулися нові соціально-економічні зміни на його території. Протягом наступних двох років створено радгосп «Веселе», комуна «Авангард» і 52 колгоспи, запрацювала лікарня і середня школа, діяли 2 невеликих цегляних заводи, маслозавод, 5 парових млинів, кустарні майстерні шкіряників , кравців, шевців , кінна станція , поштове відділення, телеграф , ряд господарських приміщень . З 1927 року в райцентрі почали демонструвати кінофільми. У 1931 році створена перша в районі МТС. Посівні площі зросли в півтора рази. Окремі господарства збирали по 70-100 пудів зерна. З 1933 року почала випускатися районна газета «Ленінський шлях» (нині – «Колос»). В цей період в районі проживало більше 27 тисяч осіб .

В районі у 1935 році відкрито дві середні школи, у 1936 – відкрився перший піонерський табір для дітей Веселівського району на березі Азовського моря, у 1937 – завершилося ліквідація не писемності у селі Веселе.

10 січня 1939 року шляхом відокремлення від Дніпропетровської області 28 районів, в тому числі і Веселівського, утворено Запорізьку область. Веселівці з повним правом стали називатися запоріжцями.

Основною галуззю залишається сільське господарство. У 1940 році вся земля в районі була закріплена за 52 колгоспами і 5 радгоспами. Всі колгоспи обслуговувалися трьома машинно-тракторними станціями. На полях району працювало 323 трактори, 151 комбайн та 3722 коней. У цей час в районі нараховувалося 80 сіл, не враховуючи хуторів.

Велика Вітчизняна війна двічі пройшлася територією району. На її фронти від Веселівщини пішли понад 4 тисячі чоловік, 3730 чоловік загинуло в боях, 1286 молодих хлопців та дівчат вивезено до Німеччини на примусові роботи. Фашисти вивезли з району 13740 тонн зерна, понад 3000 коней, 4092 корови, 4683 свині, 3400 овець. Спалено окупантами 104 хати колгоспників, 113 колгоспних господарських будівель.

Всі фронтовики повернулися з війни з бойовими нагородами, а два наших земляка Микола Пилипович Воротінцев і Олександр Свиридович Яковенко  були удостоєні звання Героя Радянського Союзу (інформація про них розміщена в розділі «Загальні відомості») .

Велика Вітчизняна війна відкинула надбання веселівців на багато кроків назад: збитки склали майже 73 млн. крб. З вересня 1941 року по жовтень 1943 року територія Веселого була окупована німецько-фашистськими військами. Після визволення району веселівці одразу приступили до відбудови господарства. Вже в 1944 році трудівники освоїли 40% довоєнних посівних площ та відбудували тваринницькі ферми. Артілі додатково здали 432 тис. пудів хліба, внесли у фонд оборони 1,2 млн. крб. Загалом, за першу післявоєнну п'ятирічку економіка району була повністю відбудована працею та енергією трудових колективів підприємств і господарств того періода під керівництвом фронтовиків Довгаль Івана Федоровича, Безсонова Михайла Мойсейовича, Довгополова Федіра Кононовича, Глотки Павла Васильовича, Сопіна Никифора Гавриловича, Малиш Олексія Михайловича, Гетьман Євдокима Михайловича, Ковбаса Івана Григоровича й багатьох інших.

В 50-70-ті роки активно розвивалася економіка району - збудовано залізницю, введено в експлуатацію заводи сухого знежиреного молока, «Продмаш», «Світлофор», комбікормовий комбінат, елеватор.

Змінився і районний центр – село Веселе як по характеру розвитку окремих галузей народного господарства, так і по кількості та складу населення. У зв'язку з цим, село Веселе було у 1957 році віднесено до категорії селищ міського типу.

Щоправда, в 1962 році територію Веселівського району віднесено до складу Михайлівського району Запорізької області (період експерименту з укрупнення територій), але цей експеримент був не зовсім вдалим і в 1965 році Веселівський район знову з'явився на мапі області в своїх сучасних межах.

На землі району прийшло зрошення. В 1973 році район зібрав рекордний врожай – 113 тисяч тонн зерна було продано державі. Тваринницький сектор нараховував 47 тис. голів великої рогатої худоби, в тому числі 14,5 тис. голів корів, до 85 тис. голів свиней, 300 тис. голів овець, 100 тис. голів кролів та 200 тисяч птиці. Створені підприємства з виробництва продуктів птахівництва і свинини, в 1976 році – з виробництва яловичини. З 1977 року колгосп ім. Фрунзе спеціалізується на виробництві кормів. Невдовзі створено підприємство «Садпром».

Введено в експлуатацію цех по ремонту гідро розподілювачів та гідронасосів. В 1976 році запрацювало Веселівське міжрайонне управління газового обслуговування, яке забезпечувало населення району зрідженим газом у балонах.

Побудовані сучасні будівлі районної лікарні, аптеки, районного Будинку культури і дозвілля, дитячо-юнацької спортивної школи, загально навчальних шкіл, відкрито перший в області міжшкільний учбово-виробничий комбінат, з 1968 року запрацювала музична школа, в 1977 році перших спеціалістів випустило СПТУ № 60. Розширювалася мережа торгівельного і побутового обслуговування населення. Інтенсивно будувалися житлові багатоповерхові будинки.

Всі позитивні здобутки району того періоду були добре відомі не лише в області, а й в Україні й пов'язані з керівниками нашого району Кириченко Олексієм Несторовичем, Брагінцем Дмитром Володимировичем, Радченком Анатолієм Юхимовичем, Сопіним Анатолієм Никифоровичем, Орлом Василем Павловичем, Єременком Василем Даниловичем, Лавриненком Іваном Івановичем, Матвійцом Леонідом Михайловичем, Єфімовим Олегом Васильовичем й багатьма іншими. Чотирьом землякам-веселівцям присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці Кириченку О.Н., Бобришеву В.М., Петренку І.П. та Стасенку С.І. (інформація про них розміщена в розділі «Загальні відомості») .

У 70-80-ті роки ХХ століття широкий розвиток отримало штучне зрошення. Початкова примітивна технологія поливу напуском по спеціальних борознах була замінена на більш сучасну з використанням потужних різноманітних дощувальних установок. В 1979 році створено Веселівське управління зрошувальних мереж, побудовано Північно-Рогачинську зрошувальну систему, основним джерелом водопостачання є Каховське водосховище. Біля третини земель в районі були зрошуваними, що дозволило значно підвищити врожайність сільгоспкультур та підняти економіку господарств.

З набуттям Україною незалежності та зміною умов господарювання весь економічний комплекс району також переживав непростий період. Відбулося реформування аграрного сектора економіки, почали створюватися перші приватні підприємницькі структури.

Зазнала змін й карта району. За період 1959-2009 років припинили своє існування села Кропивницьке, Трудолюбівка, Петропавлівка, Павлоград, Вороб'ївка, Зелене, Володимирське, Степове, Зелений клин, Кругле, Новоолексіївка, Красноярське, Зелений лан, Якубинське, Московське, Зелений луг, Пушкіно, Сірогозьське, Іванівка, Калинівка (на території Білоріцької сільської ради), Стаси, Короленко, Островське, Чистопілля, Нововеселівське, Тарасівка, Сірі Хутори.

В непростий перехідний період 90-х років минулого століття почалася кампанія по газифікації району – побудові газоводу-відводу смт Веселе – с. Новомиколаївка вартістю 10500,4 тис. грн. довжиною 27 км за рахунок дольової участі господарств, підприємств і організацій району. У 1992 році створено асоціацію «Факел». За рахунок коштів доле учасників у сумі 1 000 000 крб. у 1993 році виготовлена проектно-кошторисна документація та придбані 25,6 км газопровідних труб. Роботи на газоводі велися щороку, хоча незначними темпами і з певними складнощами. За підтримки держави у липні 2007 року будівництво завершено і введено в експлуатацію газорозподільну станцію на східній околиці смт Веселе. Завершення будівництва стало можливим завдяки виділенню значної частини коштів в 2005-2007 рр з державного та обласного бюджетів (відповідно 4706,3 тис.грн. та 920 тис. грн.).

Швидкими темпами проведена газифікація інших населених пунктів району: у 2007 році – смт Веселе, села Запоріжжя, у 2008 – села Матвіївка, Веселе, Таврія, у 2012 році – села Новоолександрівка, Новоуспенівка, Новоіванівка та Широке. За станом на квітень 2013 року здійснено 78% по газифікації села Білоріцьке, виготовлена проектно-кошторисна документація по селам Менчикури, Чкалово, Ясна Поляна, Корніївка.

В 1993 році створено навчальний заклад нового типу – Веселівська районна гімназія. Її засновником і першим директором стала Чернова Віра Яківна, вчитель хімії за фахом, останнє місце роботи – директор Веселівської загальноосвітньої школи № 2. В 2006 році шляхом злиття районної гімназії та загальноосвітньої школи № 3 створена Веселівська районна різнопрофільна гімназія. Також до мережі освітніх закладів району відносяться 20 загальноосвітніх навчальних закладів, з них: загальноосвітні школи І-ІІІ ст. – 14, загальноосвітні школи І-ІІ ст. – 4, загальноосвітні школи І ст. – 1; 16 дошкільних навчальних закладів, будинок дитячої творчості, музична школа, дитячо-юнацька спортивна школа, професійний аграрний ліцей на 220 місць.

Мережа лікувально-профілактичних закладів району включає в себе стаціонарну та амбулаторно-поліклінічну службу. В районі працює центральна районна лікарня на 144 стаціонарних ліжка, поліклінічне відділення, дитяча консультація, 10 лікарських амбулаторій, 16 фельдшерсько-акушерських та фельдшерських пунктів.

В районі працює цех електрозв'язку № 7 Мелітопольського центру № 5 Запорізької дирекції ВАТ "Укртелеком", який має 21 АТС, обслуговує 5600 телефонних номерів і 2563 радіоточок. Діє мобільний зв'язок, забезпечується поштовий і телефонний зв'язок, доступ до мережі Інтернет, створено два інтернет-ресурси з висвітлення життя району в режимі «сьогодні на сьогодні».

До послуг веселівців районний Будинок культури і дозвілля, 12 сільських будинків культури та клубів, районний центр народної творчості та музейна кімната при ньому, центральна бібліотечна система, яка складається з бібліотеки для дорослих та для дітей і 18 сільських філіалів.

Розвиваються інститути громадянського суспільства, діють 55 політичних та 22 громадських організації, створена Громадська рада при райдержадміністрації.

Гордість району – люди

 

Герої Радянського Союзу

 

Яковенко Олександр Свиридович народився в 1913 р. в селі Піскошино Веселівського району Запорізької області в родині селян. У 1931 році закінчив курси механізаторів при МТС, працював 10 років трактористом і комбайнером. В 1941р. отримав доручення евакуювати в тил (до Азербайджану) трактори і комбайни, завдання виконав бездоганно. В 1942 р. пішов до лав Червоної армії, став механіком-водієм танку № 735. Бойове хрещення прийняв на Північному Кавказі, брав участь у битві на Курській дузі, в звільненні Білорусії та України. Виявив героїзм і мужність при розгромі ворога під Корсунь-Шевченківським та Уманню, форсуванні річки Західний Буг. За мужність у боях нагороджений орденом Леніна.

Екіпаж танку, в якому Олександр служив механіком, у складі 3-го танкового батальйону № 8 бригади 8-го гвардійського корпусу здійснив подвиг під час бою за м. Люблін (Польща). Екіпаж танку вийшов одним із перших на околицю Любліна і пішов в прорив через міст через р. Бистриця, прокладаючи шлях решті машин танкового батальйону. Танковий екіпаж пройшов через протитанкові укріплення фашистів і знищив 3 ворожі гармати, 4 міномети, на головній площі Любліна – 20 автомашин, 40 підвід, понад 100 німецьких солдатів і офіцерів. Під час бою танк підірвався на міні, його командир, молодший лейтенант Афанасьєв – важко поранений, екіпаж – загинув.

О.С. Яковенко загинув 23 липня 1944 р. у віці 31 рік, похований в м. Люблін. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22.06.1944 р. за видатний подвиг під час бою за м. Люблін молодшому лейтенанту О.С.Яковенку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

 

Воротинцев Микола Пилипович народився 21 травня 1924 року у с. Мокрець Горшеченського району Курської області. У 1939 році родина Воротинцевих, у якій було п’ятеро дітей, переїхала до села Стаси Веселівського району Запорізької області. В діючій армії з 1942 року. За виявлену сміливість і мужність при форсуванні Західної Двіни та утримання захопленого плацдарму Указом президії Верховної Ради СРСР у серпні 1944 року 8 воїнів батальйону представлено до звання Героя Радянського Союзу. Один з них – кулеметник Микола Пилипович Воротинцев. Згодом М.П. Воротинцеву присвоєно військове звання молодшого лейтенанта, призначено командиром взводу бронебійників. Учасник параду Перемоги у зведеному полку 1-го Прибалтійського фронту 24 червня 1945 року на Червоній площі Москви.

Після війни працював у Веселівському (радгосп «Ізвєстія»), Якимівському, Приазовському районах Запорізької області. Нагороджений Орденом Леніна, Золотою Зіркою Героя, Орденом Слави ІІІ ступеня, багатьма ювілейними медалями.

 26 вересня 1977 року похований у с. Новоспаське Приазовського району Запорізької області.

 

Герої Соціалістичної Праці

 

Кириченко Олексій Несторович народився 10.05.1927 р. в с.Підгороднє Дніпропетровської обл. в родині селян. Освіта вища, закінчив Дніпропетровський сільськогосподарський інститут. З 1943 по 1956 рік служив в лавах Радянської Армії, закінчив військове училище, служив офіцером прикордонної застави в Середній Азії. З 1956 р. працював в колгоспі ім. Фрунзе секретарем партійної організації, в 1959-1966 роках очолює цей колгоспу. Переходить на партійну роботу – обирається другим секретарем райкому партії, а з серпня 1967 р. – першим секретарем райкому партії Веселівського району. Кириченко О.Н. обґрунтував ідею прискореного розвитку Веселівського району. Під його керівництвом район максимально реалізував свій потенціал, інтенсивно розвивалися всі галузі та сфери народного господарства. По продажу м’яса (10-11 тис. тонн) та хліба (55-60 тис. тонн) район займав місце у першій п’ятірці районів області. В 1973 році район виростив більше 200 тис. тонн зерна. Особливо врожайним видався 1977 рік, на всій площі посіву одержано по 40 ц з га зерна. Валовий збір склав більше 220 тис. тонн, державі продано два річних плани з виробництва зерна.

Значна увага приділялась будівництву. Побудовано дороги з твердим покриттям до всіх центральних садиб району. В райцентрі побудовано заводи «Продмаш», «Світлофор», комбікормовий, консервний, головний корпус районної лікарні, будинок культури, районна бібліотека, аптека, вузол зв’язку, СШ № 2, ПТУ-60, два дитячі садки, реконструйовано і побудовано ряд інших об'єктів. Відкриті дитячі спортивна та музична школа. Прискореними темпами будується житло. За ці роки здано в експлуатацію більше 1000 квартир, що склало понад 300 тис. кв. м житла. Побудовано каналізаційний колектор і очисні споруди.

За трудові досягнення О.Н. Кириченку присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, (1973 р.). Нагороджений орденом Леніна (1977 р.).

Помер в 2004 р., похований в м. Запоріжжя.

В 2008 році на будинку по центральній вул. с-ща Веселе, в якому проживав О.Н. Кириченко в 1970-1991 роках, відкрито пам’ятну меморіальну дошку.

 

Бобришев Володимир Миколайович народився в 1928 р. в с. Матвіївка Веселівського району Запорізької області в родині селян. Освіта середня. Трудову діяльність розпочав у 1944 р. помічником бригадира, механіком, потім понад 30 років очолював тракторну бригаду в колгоспі «Іскра». Організував стабільну роботу бригади, чітке дотримання агротехнологій, забезпечив стабільно високі врожаї. В 1977 році присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці (1977р.), нагороджений іншими медалями й орденами. Помер у 2006 р.

 

Петренко Іван Петрович народився 10.05.1934 р. в с.Менчикури Веселівського району Запорізької області в родині селян. Освіта середня, протягом 40 років працював механізатором та ланковим радгоспу «Ентузіаст». Завдяки чіткій організації роботи та дотриманню агротехнологій, забезпечив вирощування і збирання стабільно високих врожаїв зернових. Наприклад, на полі Петренка врожаї кукурудзи сягали 100ц/га. Присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора та орденом Леніна. В 2003 році з нагоди 80-річчя утворення Веселівського району Петренко І.П. звання «Почесний громадянин Веселівського району».

Помер в 2010 році, похований в с. Менчикури-1.

 

Стасенко Степан Іванович народився 16 жовтня 1931 року в селі Нова-Гребля Турбівського району на Вінничині в сім’ї простих селян. Після Великої Вітчизняної війни успішно закінчив десятирічку і вступив до Київського ветеринарного інституту. Після закінчення вузу працював головним ветлікарем радгоспу на Токмаччині. У 1961 році очолив Веселівське сільгосппідприємство «Соцземлеробство» і керував ним 18 років. Разом з трудівниками, спеціалістами радгоспу із непомітного середнячка вивів у кращі господарства Веселівського району. У 1978 року С.І. Стасенка призначили директором радгоспу «Придонецький» Куйбишевського району Запорізької області, яке очолював два десятиліття. Герой Соціалістичної Праці. Нагороджений багатьма орденами та медалями. 2 орденами Трудового Червоного прапору, орденом Жовтневої революції, орденом Леніна. Заслужений працівник сільського господарства.

Проживає в с. Шевченківське Куйбишевського району Запорізької області.

 

Заслужений лікар України

Боброва Марія Митрофанівна народилася в 1918 році в с. Чупаловка Дніпропетровської області. В 1941 році закінчила Дніпропетровський медичний інститут за фахом лікар-терапевт. З 1946 року і до виходу на пенсію працювала на посаді терапевта районної лікарні села, а згодом і смт Веселе. За бойові заслуги відзначена медалями «Партизан Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня», «За перемогу над Німеччиною». В післявоєнні роки її нагороджено орденами Леніна і «Знак пошани», присвоєно звання «Відмінник охорони здоров’я України», Заслуженого лікаря України в 1987 р.

В честь сім’ї Бобрових (Марія Митрофанівна та її чоловік Леонід Семенович все життя віддали медичній практиці на Веселівщині) названа вулиця селища Веселе. На фасаді головного корпусу Веселівської центральної районної лікарні розміщена меморіальна дошка родині Бобрових.

Померла в 1992 році, похована в смт Веселе.

 

Заслужений агроном УРСР

Василенко Іван Маркович народився 19 травня 1935 в с. Братолюбівка Веселівського району Запорізької області в родині колгоспників. Освіта вища, закінчив Херсонський сільськогосподарський інститут ім. І.Цюрупи за спеціальністю «вчений агроном». Працював агрономом колгоспу «Зоря» Веселівського району, потім – на Оріхівському хлібокомбінаті, в 1967-1974 роках – головний агроном колгоспу «Искра» (с. Матвіївка Веселівського району). В 1974 р. переведений головним агрономом радгоспу «Южний», де працював до виходу на пенсію. Його професійна діяльність була спрямована на високі досягнення в агрономічній галузі, запровадження у виробництво високоврожайних сортів озимини та ярини, впровадження новітніх технологій, дотримання сівозмін. Нагороджений медаллю «За доблесну працю», орденом Трудового Червоного Прапора (28.04.1971 р.), орденом В.Леніна (29.12.1973 р.). присвоєно звання «Заслужений агроном УРСР» (29.08.1977 р.).

Помер в 2013 році, похований у с-щі Веселе.

 

Заслужений вчитель України

Гапонова Єфросинія Кузьмівна народилася 7 листопада 1925 року. На її юність припали тяжкі воєнні роки. З 1946 року зв’язала своє життя з Веселівським краєм. Працювала в початкових школах райцентру, одночасно навчалася заочно в Запорізькому державному педагогічному інституті на філологічному факультеті (1953-1958рр.). Вчителювала у Веселівській СШ №1 понад 30 років, займалася громадською діяльністю, була парторгом. На заслуженому відпочинку продовжувала працювати в Запорізькій СШ.

Померла 31 грудня 1998 року.

 

Заслужений будівельник України

 

Христич Констянтин Олександрович народився у 1946 році у с. Часниківка Полтавської області. Після закінчення у 1969 році Полтавського інженерно-будівельного інституту за направленням працював у ПМК-243 смт Веселе майстром, прорабом, начальником дільниці. З 1974 року – головний інженер Веселівського райагробуду, а протягом 1987-2000 років – його керівник. Приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Ініціатива і активність Костянтина Олександровича стала у нагоді громаді і у 2007 році він очолив громадську організацію «Веселе-2007», яка займається питаннями газифікації районного центру. За трудові заслуги державою присвоєно йому звання «Заслужений будівельник України». В 2008 р. за заслуги перед громадою присвоєно звання «Почесний громадянин смт Веселе».

Проживає в с-щі Веселе.

Нетреба Василь Григорович народився 10 лютого 1935 р. Трудову діяльність у засобах масової інформації розпочав 1959 року на посаді літературного працівника Веселівської районної газети «Ленінський шлях», з 1960 – завідуючий відділом сільського господарства цієї ж газети. 1962 року переведений на посаду завідуючого сільськогосподарським відділом міжрайонної газети «Нова Таврія» Василівського територіального управління сільського господарства, з 1963 року - заступник редактора. Після відновлення 1964 року Веселівського району - редактор новоствореної газети «Колос», яку очолював протягом 35 років. За високу журналістську майстерність, організаторські здібності В.Г.Нетреба нагороджений орденом Знак Пошани, медаллю «За трудову доблесть». Член Національної спілки журналістів України. Загальний стаж творчої роботи - 42 роки.

В 2008 році присвоєно звання «Почесний громадянин Веселівського району» з нагоди 85-річчя утворення Веселівського району.

Помер в 2012 році, похований в с-щі Веселе.

Гудков Григорій Степанович народився 08 жовтня 1939 р. в с. Орловка Приморського району Запорізької області в родині селян. Освіта вища, закінчив Харківський зооветеринарний інститут за спеціальністю «вчений зоотехнік». В 1957-1964 рр. працював у колгоспі ім. ХХІІ з’їзду секретарем комсомольської організації, в 1964-1966 рр. – зоотехнік інкубаторної станції, в 1966-1974 рр. – зоотехнік та начальник планового відділу управління сільського господарства Приазовського району, в 1974-1978 рр. – директор Веселівської інкубаторної станції, до 1985 р. – начальник управління сільського господарства Веселівського райвиконкому. З 1985 по 2007 р. очолював правління СВК ім. Фрунзе Веселівського району Запорізької області. Обирався депутатом Запорізької обласної ради 23-24 скликань (1998-2002, 2002-2006 рр.), депутатом Веселівської районної ради чотирьох скликань. За значний особистий внесок в економічний, науково-технічний і соціально-культурний розвиток Запорізької області та з нагоди 60-річчя утворення запорізької області нагороджений Почесною Грамотою Кабінету Міністрів України із врученням пам’ятного знаку (постанова Кабінету Міністрів України № 92 від 28.01.1999). За значний внесок у розвиток агропромислового комплексу, досягнення високих показників виробництва сільськогосподарської продукції 04 листопада 1999 року нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня. В 2008 році присвоєно звання «Почесний громадянин Веселівського району» з нагоди 85-річчя утворення Веселівського району.

Помер в 2009 році, похований в с-щі Веселе.

 

Слічний Олександр Петрович народився 14 травня 1940 р., має 51 рік трудового стажу. В 1983 році у Веселівській СШ №1 на базі класів з поглибленим вивченням музики створив хоровий колектив, ансамбль сопілкарів, духовий оркестр та фольклорний ансамбль «Струмочок», неодноразовий учасник та лауреат обласних, Всеукраїнських та Всесвітніх фольклорних оглядів та свят. У 1989 році «Струмочок» перебував з концертною програмою у м. Вроцлав, Польща на запрошення. Протягом 25 років Олександр Петрович очолював районне методичне об'єднання вчителів музики, з 2001 року – керівник народного колективу козаків Війська Запорізького Низового. Творча робота Слічного О.П. неодноразово відзначалася грамотами районного й обласного рівня, Міністерством освіти і науки України, Міністерством культури України. В 1988 році нагороджений значком «Відмінник народної освіти», 1989 рік – знак «Отличник просвещения СССР», 1996 рік – «Відмінник освіти України», 2006 рік – Лауреат обласної премії за досягнення у розвитку культури Запорізького краю. В 2008 році присвоєно звання «Почесний громадянин Веселівського району» з нагоди 85-річчя утворення Веселівського району.

Проживає в с-щі Веселе.

 

Чурсіна Марія Митрофанівна народилася 18 лютого 1919 року в смт. Веселе. В 1925 році пішла до Веселівської восьмирічної школи. В роки війни працювала в радгоспі «Червона фортеця» на різних роботах, з 1949 року – дояркою протягом 30 років. Її робота відзначалася високими показниками, що заслужено закріпило за нею визначення першої доярки району. Вела активне громадське життя – обиралася депутатом Веселівської селищної ради декількох скликань. За свій вік нагороджена орденами «Трудового красного знамени», «Октябрськой революции», «Леніна», медалями «Ударник комуністичної праці», «Ветеран праці», «50 років визволення України, «Вознаменование 100 летия со дня рождения Ленина». В 2008 році присвоєно звання «Почесний громадянин Веселівського району» з нагоди 85-річчя утворення Веселівського району.

Проживає в с. Білорецьке.

 

Каба Клавдія Федорівна, доярка колгоспу ім. Калініна (с. Калинівка Веселівського району). Нагороджена у 1983 році Орденом трудової слави ІІ ступеня, 1988 році орденом трудової слави ІІІ ступеня. В 2008 році присвоєно звання «Почесний громадянин Веселівського району» з нагоди 85-річчя утворення Веселівського району.

Проживає в с. Калинівка.

 

Пономаренко Володимир Тимофійович народився 21 лютого 1941 року в с. Єлизаветівка у родині колгоспників. В 1948 році пішов до школи. Спочатку до Авангардівської початкової, а потім до Веселівської середньої №1. Одержавши атестат зрілості, пішов працювати в радгосп “Южний”. Після служби в лавах Радянської Армії повернувся в рідне господарство, набув професію механізатора. За вміле використання техніки, здобуття високих виробничих показників В.Т. Пономаренка нагороджено орденом Леніна та двома орденами Трудового Червоного Прапора, медаллю “За доблесну працю» на ознаменування 100-річчя від дня народження В.І. Леніна. Вів активне громадське життя, став членом першої обласної делегації хліборобів в Зоряне містечко, де уславлені радянські космонавти готувалися до захоплюючих мандрівок всесвітом. Неодноразово обирався членом райкому Компартії України, був членом обкому партії та делегатом ХХVI з’їзду Компартії України. Останні 4 роки, перед виходом на пенсію, працював завідуючим центральною районною майстернею радгоспу “Білорецький”. Не розірвав трудових стосунків з трудовим колективом і після набуття права на відпочинок. Працював ще 8 років. В 2008 році присвоєно звання «Почесний громадянин Веселівського району» з нагоди 85-річчя утворення Веселівського району.

Проживає в с. Білорецьке.

 

Брагінець Дмитро Володимирович народився в 1929 р. в селі Велика Білозерка Великобілозерського району Запорізької області в родині селян. Закінчив Київський інститут сільського господарства. З 1953 р. працював завідуючим клубом колгоспу «Комунар», з 1959 по 1963 рр. – навчання у Вищій партійній школі при ЦК Компартії України, в 1963р. обраний секретарем партбюро радгоспу «Степовий» Кам'янко-Дніпровського району Запорізької області, з 1965 – голова Веселівського районного комітету народного контролю, другий секретар Веселівського райкому Компартії України, в 1971 р. – головою виконкому районної ради народних депутатів. Представляв інтереси виборців в обласній раді народних депутатів. Вісім років працював головою правління колгоспу «Зоря» та вивів його в число кращих сільгосппідприємств району. Вийшовши на пенсію, тривалий час працював головою правління асоціації «Факел». Нагороджений Орденом Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани», в 2008 році присвоєно звання «Почесний громадянин Веселівського району». В 2013 році з нагоди 90-річчя утворення Веселівського району нагороджений орденом «За заслуги перед Запорізьким краєм» І ступеня. Помер в 2013 році, похований у с-щі Веселе.

 

Аматори народного мистецтва

 

Палій Валентин Олександрович народився 17 жовтня 1938 року в селі Монастирище Ігнінського району Чернігівської області. Після закінчення школи в 1957-1960 роках проходив служба в рядах Радянської армії, з 1961 по 1966 рік – навчання в Білоцерківському сільгоспінституті. За направленням приїхав в Веселівський район Запорізької області, де і пропрацював в місцевому колгоспі “Побєда” на різних посадах – ветлікарем, керівником колгоспу.

В пенсійному віці зосередився на образотворчому мистецтві та зображенні національної теми та козацтва – художні цикли “Гетьмани України”, “Похід князя Ігора на половців”, “Життя і Творчість Шевченка”. Самодіяльний художник неодноразова виставляв свої твори на місцевому та обласному рівні. Член Національної спілки майстрів України.

Проживає в с. Корніївка.

 

Іван Панасович Тищенко народився 15.06.1933 р. в селі Корніївка. Закінчив семилітку з похвальним листом і без іспитів вступив до Запорізького машинобудівельного технікуму. Вів активну життя, писав вірші та разом з письменником Петром Ребром відвідував літературне об’єднання під керівництвом Василя Лісняка. Навчаючись у Іжевському педагогічному інституті на факультеті російської мови та літератури, пробував друкувати свої вірші у Іжевських газетах. Повернувся до рідного краю, почав працювати в сільській школі – спочатку в Корніївській, надалі в Гоголівській. Активний учасник творчих зустрічей аматорів народного мистецтва, автор 5 збірок віршів.

Проживає в с. Гоголівка.

 

Лигун Лідія Кіндратіївна народилася 1947 року в селі Трудолюбівка Веселівського району в родині сільських трудівників. У 1965 році закінчила Веселівську середню школу № 1 і почала педагогічну діяльність, заочно навчаючись у Сімферопольському університеті на філологічному факультеті. Все своє життя працювала вчителем української мови та літератури в рідній школі. Має загальний трудовий стаж 46 років.

Перші вірші почала писати ще в юності, її поезія друкується на сторінках районної газети «Колос», залюбки приймає участь у творчих поетичних зустрічах.

Про головне

PUA

Допоможи запорізьким військовим!

VPO

GO_KU

ZKU_RMS

Нове у законодавстві

PKO

medicina

KGKZDV

ugl

Gromadska Rada

SRGS

Zapobigania_korypcia

Strategia

Запозичення під державні гарантії

MSRR

ZORM

Програма забезпечення продовольчої безпеки Запорізької області на 2011-2015  роки

200-rokiv TG_Shevchenko

OKRZK

ECO

Регіональна рада з питань створення та забезпечення функціонування об’єднань співвласників багатоквартирних будинків

ZOTIC

PROON

OSBB

PNKh

ZOD_TRK

ZP

AB