Історія краю

Територія, на якій розташоване сучасне село, була заселена з давніх часів, про що свідчать археологічні знахідки. Понад Білозерською балкою тягнуться кургани, частина яких розкопана. Тут виявлені поховання часів бронзи ( III-I тисячоліття до н.е.), багаті скіфські поховання з золотими прикрасами (V – III, а також VIII-VII ст.ст. до н.е.)

Тривалий час у придніпровському степу через спустошливі набіги кочівників-татар постійних поселень не було, за винятком зрідка розкиданих зимівників запорізьких козаків. Після приєднання у 1783 р. Криму та північної Таврії до Росії в цій місцевості почали виникати поселення. Саме на цей час і припадає заснування Великої Білозерки переселеними сюди державними селянами з Полтавської та Чернігівської губерній, які побудували тут 30 землянок уздовж річки Білозерки. Поселення дістало назву за найменуванням річки. На відміну від сусіднього однойменного села, розташованого вище за течією річки, полтавці та чернігівці почали називати своє село Нижньою або Великою Білозеркою. Згодом за ним остаточно закріпилася ця назва. У 1804 році сюди прибула нова група поселенців із Загрудної та інших слобід Зіньківського повіту Полтавської губернії. Село зростало й далі за рахунок нових груп переселенців. У 1845 році тут утворилася сільська община. На початку 70-х років ХIХ ст. у Великій Білозерці налічувалося 900 дворів, проживало 7513 чоловік. У 80-х роках XIX ст. Велика Білозерка була одним із трьох сіл у Мелітопольському повіті, які славилися садами та городами, що займали тут понад 1000 десятин землі.

Оскільки Велика Білозерка простягалася майже на 25км, приписані до сільської общини землі було розподілено за парафіями. З того часу в селі існували самостійно Петропавлівська, Покровська та Преображенська общини. Хлібороби обробляли землю за правилами і звичаями, наслідуваними від дідів. Через низьку культуру землеробства врожаї були низькими. В селі розвивалися гончарний, теслярський, ковальський, бондарний, стельмаський та інші промисли. Добротні будинки в селі мали тільки багатії, трудове ж селянство тулилося в землянках та критих соломою або очеретом саманних хатах. Вкрай незадовільним було в селі медичне обслуговування – тільки на початку ХХ ст. у Великій Білозерці відкрили амбулаторію : один лікар, два фельдшери та акушерка обслуговували дільницю, до якої належало 8 населених пунктів з 22,6 тис. чоловік населення.

У 1923 році Велика Білозерка, де проживало 18,3 тис. чоловік, стала районним центром. Це сприяло подальшому розвиткові села. У 1925 році обсяг сільськогосподарського виробництва у Великій Білозерці перевищив довоєнний рівень. Колективні господарства з кожним роком міцніли, демонструючи переваги колективних форм господарювання над одноосібними. Весною 1923 року 23 колгоспи об"єднали все трудове селянство і у передвоєнні роки Великої Вітчизняної війни вони стали економічно міцними, прибутковими. В подальшому, починаючи з 1950 року, почалося поступове укрупнення колгоспів, внаслідок чого замість 23 дрібних господарств було утворено 6 великих багатогалузевих механізованих артілей, три з яких зберегли свою назву та територіальне розташування до теперішніх часів.

19 вересня 1941 року село було окуповане фашистами, а 29 жовтня 1943 року війська 4-го Українського фронту, зокрема, воїни 279-ї стрілецької дивізії, визволили село від німецьких загарбників.