У 1770 році на території сучасної Запорізької області розпочинається будівництво Дніпровської укріпленої лінії, що й поклало початок заселення краю. Укріплена лінія складалася з 7 фортець. Дві з фортець, Нікітінська та Григорівська, розташовувались на території сучасного Оріхівського району. Залишки Нікітінської фортеці /сел. Комишуваха/ збереглися і донині.

Вздовж берегів Конки одна за іншою починають виникати військові слободи, а пізніше і мирні поселення. Саме тоді і виникло поселення, яке згодом стало містом Оріховим.

Існує декілька версій про походження назви міста Оріхова. Одна з версій говорить про те, що більшість переселенців, що розташовувалися на березі Конки, були вихідцями із села Оріхівка Полтавської губернії й на згадку про свою батьківщину назвали нове поселення Оріховим. За іншою версією поселення отримало свою назву від імені балки, в якій росло багато земляних горіхів.

Статус міста Оріхів отримав у 1801 р. - першим на території сучасної Запорізької області.

Оріхівський район був створений у березні 1923 року, згідно з Постановою Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету від 20 березня 1923 року “Про адміністративно-територіальний поділ Катеринославщини”. Центром його став Оріхів, який на той час був знов віднесений до розряду селищ міського типу. До району увійшли такі волості: Оріхівська, Малотокмачанська, Білогір'ївська і Преображенська. Згодом район охоплював 14 сільських рад, 69 населених пунктів. У 30-х роках XX-го століття населення району складало 37050 осіб, а землі - 69509 десятин. Українського населення було 93%, російського - 3 %, євреїв - 2 %, решта - 2 %.

На даному етапі Оріхівський район був один із найбільших у Запорізькій області. Провідна роль в економіці району належала і належить зараз сільському господарству.

До утворення колгоспів селяни у 1923-24 роках об'єднуються у комуни, артілі, товариства по спільній обробці землі. Так було утворено 5 сільськогосподарських артілей - “Свідомість”, “Зоря нового життя”, “Свобода”, “Нова зоря”. У 1929 році на території с. Жеребець (нині с. Кірово) була створена артіль ім.30-ї Іркутської дивізії, у с. Мала Токмачка - ім.30-го Інтернаціоналу, у с. Омельник - артіль “Сигнал”, комуна “Свобода”.

У 1929 році на Оріхівщині був організований перший колгосп, який називався “Червоний сівач”, першим головою нового колгоспу був Дігтяренко І.П. В наступному році ще одна сільгоспартіль об'єднала селян-одноосібників в колгосп ім.12-річчя Жовтня. Його головою був обраний Лобач І.О. Вже в 1935 році ці господарства стали кращими в районі, були занесені на обласну Дошку Подяки.

Велику роль в організаційному, господарському зміцненні колгоспів відіграли створені у 1930 році машино-тракторні станції. На початку 1940 року машинний парк МТС налічував 70 тракторів і 58 комбайнів, що дало змогу селянам безперебійно засівати поля і вчасно збирати врожаї. У квітні 1958 року Оріхівська, Жеребецька і Малотокмачанська МТС були реорганізовані в Оріхівську ремонтно-технічну станцію, перейменовану у 1961 році в Оріхівське районне управління “Сільгосптехніка”.

Одним з основних промислових підприємств став авторемонтний завод, утворений у 1937 році на базі міжрайонної майстерні по ремонту сільськогосподарської техніки. Завод займався в основному ремонтом автомобілів та двигунів до них. З 1951 року змінилася номенклатура виробів. Завод почав спеціалізуватися на випуску обладнання для тваринницьких ферм (підвісних доріжок, кормозапарників тощо). Корінна реконструкція вже механічного заводу відбулася в кінці 50-х на початку 60-х років. Вступили до ладу нові цехи, оснащені найсучаснішим на той час обладнанням, збільшився обсяг виробництва. З 1961 року мехзавод перейменований у завод “Орсільмаш”.

Продукція заводу користувалася попитом як в нашій країні так і за кордоном. “Орсільмаш” приймав участь у республіканських і міжнародних виставках сільськогосподарської техніки. У 1955 році був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки у Москві і нагороджений медаллю.

Крім цього заводу існували 6 борошномельних вітряків, 10 кравецьких майстерень, 15 чоботарних, 4 ковальських, 3 слюсарних, 6 жерстяних, 15 по обробці дерева і 3 овчинних.

В період перших п'ятирічок в місті та районі продовжується подальше піднесення промисловості, сільського господарства. Одним із важливих завдань, що забезпечували виконання п'ятирічок, були питання підготовки промислових кадрів, перш за все будівельників. Для швидкої підготовки кадрів були створені ЦІПи (центральні інститути праці).

Такий інститут був створений і в Оріхові, розташовувався він в приміщенні по вул. Карла Маркса (сьогодні в цьому приміщенні розташовується консервний завод).

Високих показників в районі добилися колективи заводів “Орсільмаш”, ремонтно-механічного, металовиробів, швейної фабрики, райпобуткомбінату, маслозаводу, “Сільгосптехніка”.

Швидкими темпами зростало будівництво житлових і культурно-побутових об'єктів.

Значних успіхів було досягнуто в сфері сільського господарства. Спеціалізація сільськогосподарського виробництва вплинула на його інтенсифікацію. У тваринництві у 60-70 роки було створено 7 спеціалізованих господарств: три по відгодівлі великої рогатої худоби, два - свиней і два - птиці. Спецгоспи щороку продавали державі більше 61 % загальної кількості м'яса, запланованого для всіх колгоспів і радгоспів району.

В господарствах району широко впроваджувалася комплексна механізація і нова технологія вирощування найбільш трудомістких культур. Механізовано більшість тваринницьких ферм. Майже всюди налагоджено механізоване водопостачання, все ширше застосовувалося автоматичне доїння, вирішувалося питання з кормоприготуванням. Набагато зріс загальний обсяг виробництва сільськогосподарської продукції.

Не пройшла осторонь Оріхівського району Велика Вітчизняна війна.

У перші ж дні війни близько двох тисяч жителів району стали на захист Батьківщини, всього за час війни на фронті знаходилося 11 тисяч мешканців району, майже сім тисяч осіб загинули в боях.

В липні 1941 року в м. Оріхові формується 226-95 гвардійська стрілецька дивізія, в приміщенні нинішньої СШ № 2 розгорнув свою роботу пересувний польовий шпиталь, очолюваний головним лікарем Центральної районної лікарні Лукашевичем В. М. 4 жовтня 1941р. Оріхівський район був окупований фашистськими військами. Ворог відразу почав розправу над мирним населенням в м. Оріхові.

В період окупації розгорнули свою роботу підпільна група та партизанський загін, в місті діяла молодіжна група “Щит”.

В селищі Комишуваха діяла підпільна група, що мала прямий зв'язок з Оріхівським партизанським загоном, в селах Кірово, Юрківка патріотична група з 13 осіб чинила активний опір ворогу.

В травні 1942 - квітні 1943 рр. в плавнях діяла підпільна диверсійна група, яку очолював Проскура.

17 квітня 1943 року на околицю с. Новоданилівки була висаджена диверсійно- розвідувальна група на чолі з Хрустальковим. Всі члени групи загинули в нерівному бою.

19 вересня 1943 року передовий механізований загін на чолі з Сухановим увійшов до міста й розпочалася запекла боротьба за його визволення. Бій тривав до пізнього вечора, фашистам довелося відступити, місто було звільнене, закінчилася його окупація. У наступні чотири дні район повністю був звільнений від окупантів.

Ми пишаємося тим, що за час боротьби з німецько-фашистськими загарбниками сім мешканців району були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

Подвиги земляків на різних фронтах і визволителів району увічнено у назвах вулиць, меморіальних комплексах, обелісках і монументах.

Відразу ж після визволення, жителі району, не дивлячись на цілий ряд серйозних труднощів, викликаних війною, приступили до відновлення господарства.

У 1943 році було організовано два радгоспи: “Оріхівський” та радгосп ім. Димитрова, який у 1963 році був перейменований у птахорадгосп. На початку 50-х років оріхівці відновили всі промислові підприємства та сільське господарство; освоїли довоєнні посівні площі і відновили тваринницькі ферми; перевищили довоєнний рівень виробництва.

У 1950 році у зв'язку з укрупненням сільськогосподарських артілей колгоспи Оріхова об'єдналися з господарствами сусідніх сіл: Новоданилівки, Новопавлівки і відійшли від міста.

Згідно Указу Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 року “Про реєстрацію району” був ліквідований Комишуваський район. Його територія увійшла до складу Оріхівського району.

60-80-ті роки XX століття були періодом інтенсивного розвитку району і міста Оріхова. В цей час швидких темпів набуває розширення тваринницької галузі. З 1975 розпочали роботу птахорадгосп “Мирний” і птахофабрика с. Нестерянка.

Розвиток промисловості і сільського господарства стало поштовхом до зміцнення соціально-культурної бази, що призвело до піднесення рівня життя мешканців району.

Велика увага приділялася народній освіті. У 1924-25 навчальних роках окрім існуючих шести початкових шкіл працювала семирічна. Для неграмотних були організовані школи-лікбези та хати-читальні. Велику роль у підготовці вчителів відіграла педагогічна профшкола, створена у 1925 році. З жовтня 1920 року розпочав своє літочислення сільськогосподарський технікум, який називався агротехнічною школою. В 1930 році він був реорганізований в Оріхівський агротехнічний технікум.

У 1936 рік була повністю ліквідована неграмотність серед дорослого населення, здійснювалася загальна семилітня освіта і почався перехід до середньої.

Історія створення культосвітніх закладів району починається з 1923 року, коли було відкрито 10 сільських клубів, а вже 1925 році їх налічувалося понад 33.

Значну роль у підвищенні культурно-освітнього рівня населення відіграють бібліотеки. У 1923 році відкрилась районна бібліотека. Протягом 30-40-х років в районі зростає мережа сільських та колгоспних бібліотек. На сьогоднішній день в районі діє 27 бібліотек, які обслуговують всі категорії читачів.

У 1937 році відкрився кінотеатр на 400 місць, у 1961 році в місті відкрита дитяча музична школа, пізніше такі школи були відкриті в смт. Комишуваха і в селі Нестерянка.

У 1972 році, на честь 29-і річниці визволення міста та району від німецько-фашистських загарбників, відкрито краєзнавчий музей, який з 1993 року набув статусу державного.

В давнину говорили: “Сучасне стоїть на порозі з минулого в майбутнє”. Сьогодні кожному з мешканців Оріхівщини дане безперечне право вписати нові сторінки в історію розвитку краю, своєю працею, своїми здобутками і надбаннями закріпити те, що передано нам минулими поколінням.