Історія краю

4 серпня 2005 - 06:48

У Запорізькій області, мабуть, як ніде в Україні, помітні традиції, які сягають корінням в багату історію краю.

Сприятливий клімат і вдале географічне положення Запоріжжя привертали людину з незапам'ятних часів. Найдавніші стоянки первісних людей у річковій долині порожистої частини Дніпра відносяться до епохи середнього палеоліту (100-40 тис. років тому). Протягом багатьох століть територія краю була своєрідним коридором, яким проходили різні народи, де схрещувалися різні культури. Кіммерійці, скіфи й сармати, готи і гуни, авари, хазари, половці, печеніги, слов'яни залишили після себе в Придніпровських степах різноманітні археологічні пам'ятки.

Після татаро-монгольської навали 1237-1240 рр. територія Запорізького краю на два століття увійшла до складу Золотої Орди.

У 1445 р. запорізькі степи по лівому берегу Дніпра увійшли до складу Кримського ханства. З кінця ХV до середини ХІХ ст. їх населяли кочові та напівосілі ногайці.

Природно-географічні та історичні умови у XV - XVI ст. сприяли тому, що південноукраїнські землі стали одним із центрів формування запорізького козацтва. Одним із його головних оплотів і символів став острів Хортиця, відомий ще з давньоруських часів.

Подією загальноукраїнського значення стало формування з окремих козацьких загонів та промислових артілей соціально-політичної та військової організації запорозького козацтва - Запорозької Січі («Війська Запорозького Низового»).

Запорозька Січ стала першим на території України політичним формуванням з усіма ознаками республіки. Вона довго зберігала свою незалежність та займала визначне місце в міжнародних відносинах - європейські держави встановлювали з нею дипломатичні відносини та шукали військового союзу.

Наприкінці XVIII ст. землі південної України увійшли до складу Російської імперії.

Процес нового заселення та освоєння земель сучасної Запорізької області був складним. В ньому взяли участь представники багатьох народностей, що призвело до розвитку краю як багатонаціонального. Це забезпечило запозичення господарських навичок, окремих особливостей життя і побуту одним народом в іншого, викликало до життя своєрідне злиття культурних та господарчих традицій. Складовою частиною населення території сучасної Запорізької області стали іноземні переселенці: німці - меноніти,  болгари, євреї, гагаузи, поляки, серби, греки, албанці.

Запоріжжя стало одним із полігонів, де втілювалися стратегічні плани індустріалізації СРСР. У 1927 р. почалося будівництво ДніпроГЕСу - самої могутньої гідроелектростанції у Європі на той час. Поряд прискореними темпами споруджувався комплекс нових енергоємних підприємств.

Бурхливий розвиток економіки та культури краю був перерваний II Світовою війною.

Однією з найяскравіших сторінок в історії області є післявоєнне відродження запорізького індустріального комплексу - ДніпроГЕСу та підприємств чорної та кольорової металургії. До початку 1950 р. відновили роботу всі 670 заводів і фабрик області. У 1950-1970 рр. в області були створені нові галузі індустрії – електротехнічна, хімічна. Продовжував зростати енергетичний потенціал області. Поруч із введенням у дію ДніпроГЕСу-2, споруджено Запорізьку ДРЕС та Запорізьку атомну електростанцію.

Події української національно-демократичної революції 1917-1920 рр. на Запоріжжі (добірка документів з фондів Державного архіву Запорізької області)

Бурхливі революційні події 1917 р. призвели до падіння Російської імперії і надали історичний шанс українському народові, як і багатьом іншим, реалізувати своє право на самовизначеність та розбудову власної незалежної держави. Один з вдумливих політиків тієї доби – О. Шульгин досить тонко підмітив: “Історія, така скупа для українців протягом віків, занадто щедро наділила їх державними подарунками протягом місяців. Державність, самостійність, влада з усіма своїми труднощами і несподіванками не прийшла, а злетіла до нас… Україні довелось вести своє державне будівництво серед нечуваних обставин, на руїнах знесиленої Росії, на руїнах світової війни”. З самого початку Україна в силу об'єктивних причин опинялася в епіцентрі боротьби різних зовнішніх сил, неодноразово зазнавала воєнної агресії з боку Німеччини, Австро-Угорщини, Росії, Англії, Франції, Польщі, Румунії тощо. Та незважаючи на всі об'єктивні і низку суб'єктивних чинників (головним з яких була відсутність єдності української нації, яка ще не повністю сформувалася) український народ доклав героїчних зусиль для розбудови власної держави. Протягом 1917-1920 рр. українська державність набувала різних форм (Українська Народна Республіка періоду Центральної Ради, Директорія, Українська Держава гетьмана П. Скоропадського) і закріпила в свідомості всього українства давню ідею самостійної держави, яка бере свій початок ще з часів гетьмана Б. Хмельницького.

Символічним актом возз'єднання українських земель в єдину державу стала злука ЗУНР (Західноукраїнської Народної Республіки) та УНР, яку було урочисто проголошено 22 січня 1919 р. на Софіївському майдані у Києві. А передувало цій визначній події скликання Директорією Конгресу Трудового Народу, який мав дістати “всі верховні права і повновласність рішати всі питання соціального, економічного і політичного життя Республіки”. 23 січня 1919 р. Трудовий конгрес ратифікував “Універсал Соборності”.

Пропонована добірка документів з фондів Державного архіву Запорізької області відображає деякі події української революції 1917-1920 рр., що відбувалися на території сучасної Запорізької області. Документи свідчать, що попри часту зміну влади, як у центрі, так і на місцях, процес розбудови української держави не припинявся.