Після перемоги Революції Гідності держава вперше визнала подвиг наших співітчизників, які створювали Українську народну республіку, відстоювали своє право жити у незалежній України у лавах селянських загонів та Української повстанської армії, друкованим словом «самвидаву» несли світу правду про радянський режим, піднімали синьо-жовтий прапор над українською землею наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років.
На жаль, цих людей із кожним роком стає все менше, але вони, так само як і в молодості, мріють про сильну, квітучу Україну. Серед них – ветеран Української повстанської армії Леонід Опанасович Герасімюк із м.Молочанськ Токмацького району. В гості до нього завітали начальник управління з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю облдержадміністрації Олександр Зубченко, заступник голови Токмацької райдержадміністрації Володимир Братищенко та міський голова Володимир Вольвач.
Герой розповів про своє нелегке, але дуже яскраве життя. Він народився 23 квітня 1926 року у с. Орищі (нині – Локачинський район Волинської області). Його батько Опанас Герасімюк був на фронті з початку Першої світової війни, відзначився під час бойових та розвідувальних операцій, двічі нагороджувався орденом «Георгіївський хрест». З дитинства Леонід вирізнявся справжнім козацьким характером, вчився зацікавлено та наполегливо, був непохитний у своєму українстві, кілька разів відмовлявся від пропозиції директора гімназії перейти у католицтво.
У червні 1941 року Леонід Герасімюк під час проголошення у Львові Української держави піднімав синьо-жовтий прапор на Княжій Горі. Далі був арешт гестапівцями, смертний вирок, втеча з в’язниці, збройна боротьба у лавах УПА. Починав Леонід Опанасович ройовим у селі Вовчок, далі опікувався ідейно-політичною та інформаційною роботою з особовим складом та місцевим населенням, пройшов важкими дорогами війни на Поліссі, Холмщині та Підляшші. Як свідок трагічних подій на Волині, він вважає останні заяви польських посадовців заполітизованими та впевнений, що спекуляції навколо «волинської різні» вигідні насамперед путінському режиму.
У жовтні 1944 року Л. Герасімюк потрапив у полон до НКВС, був засуджений до розстрілу, всю його сім'ю вислали до Сибіру. Після кількох місяців страшного очікування смертний вирок замінили двадцятьма роками каторжних робіт. Відбував покарання у Казахстані на мідних рудниках та на будівництві космодрому Байконур.
12 вересня 1954 року Леоніда Опанасовича реабілітували. Після звільнення поїхав до матері у м. Прокоп'євськ Кемеровської області, де працював на шахті «Східна» робітником, заступником головного механіка, а у 1976 році вийшов на пенсію та переїхав до Молочанська. Він дуже хотів повернутися на рідну Волинь, але дорогу туди було закрито. До останніх днів радянської влади у місцевому відділку КДБ зберігалася особова справа Л.Герасімюка із червоною поміткою «особливо небезпечний».
Із проголошенням незалежності колишній воїн УПА активно займався громадською діяльністю, розшукував своїх однополчан. Після початку російсько-терористичної агресії став волонтером Української армії, у травні 2015 року разом з представниками громадської організації «Таврійські скіфи» відвідав бійців Добровольчого Українського корпусу під Маріуполем. Попри роки, Леонід Опанасович не втратив бойового досвіду, провів для солдатів майстер-клас з облаштування бліндажів, окопів, траншей та вогневих позицій, розповів про боротьбу Українського народу в роки Другої світової війни.
Олександр Зубченко передав герою щирі слова подяки, побажання міцного здоров’я та довголіття від керівництва обласної державної адміністрації, подарував фотоальбом «Хоробрі серця», в якому увічнено пам’ять запорізьких нащадків борців за волю України, а також запросив пана Герасімюка до Запоріжжя для участі в урочистостях з нагоди Дня незалежності України.
Токмацькою райдержадміністрацією підготовлено клопотання про нагородження українського воїна-повстанця найвищою відзнакою обласної виконавчої влади – медаллю «За розвиток Запорізького краю».
Управління у справах преси та інформації
