Сьогодні Україна вшановує жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму. Представники обласної влади та громадськості поклали квіти до пам’ятного знаку по вул. Олександрівська.
До заходу долучилися директор Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю облдержадміністрації, кандидат історичних наук Володимир Марчук, депутат обласної ради, ректор Запорізького національного університету, доктор історичних наук, професор Микола Фролов, доктор історичних наук, професор Георгій Шаповалов, керівник секретаріату регіональної комісії з реабілітації Олександр Зубченко.
У 1930-ті роки у сусідньому будинку знаходилась катівня НКВС. За вироками «трійок» у підвалах ночами розстрілювали людей. Частину тіл залишали тут і згодом залили бетоном, а інші, за деякими даними, закопували біля залізниці, у сел. Карантинка Шевченківського району.
«Червоний» терор в Україні розпочався ще взимку 1918 року. Не оминув він і Запорізький край, де більшовики без суду та слідства масово знищували учасників вільнокозацького та повстанського руху, брали у заручники тисячі людей, забирали у селян останні запаси хлібу. На початку 1920-х років у нашому місті діяло, як мінімум, два концтабори – на Павло-Кічкасі та в районі вокзалу «Запоріжжя-2». За підрахунками демографів, прямі людські втрати України від репресій у 1927-1938 роках становили близько 4,4 млн. Понад 4,5 млн людей загинули під час Голодомору 1932-33 років.
- Цього року ми відзначаємо сторіччя нашого музею. В його історії була дуже яскрава особистість, директор Микола Філянський. Це видатний дослідник української старовини, природи, археології, культури та мистецтва, відомий поет-символіст. 11 жовтня 1937 року його арештували разом із кількома співробітниками, а за рік – розстріляли, вірогідно, у Биківні. На жаль, через це не судилося реалізувати унікальний проєкт музею Дніпрогесу, який розробив Микола Григорович, - розповів заступник директора обласного краєзнавчого музею Георгій Шаповалов.
Про трагічну долю свого дідуся, якого заарештували влітку 1937 року, згадав Микола Фролов. Довгі роки про нього не було жодної звістки, а рідні сподівались на диво. Лише у 1956 році родина дізналась, що діда розстріляли ще восени 1938 року, а його особова справа містила лише два папірці – анонімний донос та смертний вирок, винесений «трійкою».
Такі історії є у тисячів запоріжців. Важливо, щоб пам’ять про ті страшні роки завжди була разом з нами, а всі разом ми наполегливо працювали, щоб зберегти свободу та незалежність України і уникнути таких трагедій на майбутнє.
Департамент інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю
