Військовослужбовець на позивний «Кєда» воює на одній з ділянок фронту на теренах Запоріжжя. У чоловіка особлива мотивація, позаяк він нищить ворога в районі, де він виріс та знає чи не кожен клаптик землі й лісу, ставок чи струмок. Й він щодня з невимовною біллю мусить бачити, як чужоземна орда з артилерії та авіацією невпинно нищить українські села та містечка, завдаючи колосальних руйнувань у першу чергу цивільній інфраструктурі.
- До 24 лютого я мав усе, чого бажав. Дружину та дітей, які дивом зуміли евакуюватися в інший регіон, адже жити в рідному стало неможливо через постійні обстріли, а згодом він ще й був частково окупований. Мав улюблену роботу, й попри невелику кількість населення, непогано заробляв обслуговуванням господарських інструментів. Ремонтував бензопили, генератори, мотокоси. Мав обладнану автівку з необхідним устаткуванням, якою виїздив до людей. Але одного дня на моє подвір’я завітали орки – а саме буряти. Найзухваліший із них презирливо так з ходу бовкнув: «Машина тебе больше не нужна, отдавай ключи!». Після його автоматної черги у повітря я ключі віддав… криво посміхаючись. З кулями не сперечаються…
«Кєді», на його думку, ще й пощастило, адже більшість інших українських чоловіків росіяни «запрошували» до свого штабу і, катуючи, «цікавилися» тими земляками містян, хто служив і брав участь в бойових діях в АТО. Й відтак, чоловік вирішив негайно вислизати з окупації до своїх, що за тих обставин було можливим лише за наявності чужих, підробних документів. «Кєда» за кілька спроб через знайомих такі папери роздобув – допомогла зовнішня з ним схожість на світлині в чужому паспорті. Він правдами-неправдами вийшов на підконтрольну українському війську територію, знайшов родину. І, подбавши про побут дружини із дітьми, відразу взявся до зброї, влившись до лав одного з підрозділів Збройних Сил.
«Кєда» ділиться біноклем, вказуючи на орієнтири поблизу:
- Ось збоку, на тій вулиці, проживав мій гарний товариш, доля якого зараз мені не відома. Поруч була майстерня, де я завжди ремонтував автівку. Бачите згарища на місцях колишніх будівель й господарств? Ці виродки нищать на своєму шляху все. Це варвари, які залишаться такими завжди, бо то їхня рабська натура.
По позиціях, де нині перебуває цей чолов’яга з побратимами, щоденно, кожні декілька годин, б’є ворожа артилерія. По них іноді працюють і російські літаки, прилітають реактивні снаряди, в тому числі з ворожих літаків та гвинтокрилів. Але місце для радощів у «Кєди» є: нещодавно побратими-зенітники з сусідніх підрозділів «приземлили» один зі штурмовиків орків. Палав він на полі, як чоловіку передали, дуже яскраво. «Кєда» ж, зі свого боку, докладає всіх зусиль для «мінусування» окупантів силами свого підрозділу на ділянці його оборони. Отака робота – також в радість, якою би важкою й небезпечною вона не була…
Автор: Микола Блонар
Фото автора
