Рік тому російські військові вчинили один із найстрашніших злочинів цієї війни.
Російські бомби зруйнували театр у Маріуполі. Будівлю, яка використовувалась як укриття. Там були жінки з дітьми, вагітні, літні люди. Цивільний об’єкт. Свідомо зруйнований окупантом.
Ми досі не знаємо точної кількості загиблих. Сотні людей? Тисяча?
Написи «Діти» поряд із будівлею однозначно свідчили про те, хто став мішенню для Росії. Однією з багатьох таких мішеней.
За кожну з них держава-зло відповідатиме.
Настане день – і ми звільнимо Маріуполь. Увесь наш південь. Увесь наш схід. Так само, як ми звільняли інші наші міста.
Настане день – і буде створено трибунал, який повертатиме справедливість нашому народу. Трибунал, який покарає цього агресора так само, як були покарані агресори минулого.
Настане день – і всі винуватці воєнних злочинів проти українців опиняться у залах Міжнародного кримінального суду та національних судів.
У рашизму не вийде залишитись непокараним злом. Покарання буде.
А якщо хтось із терористів сподівається десь там сховатись – не вийде.
Усі, хто бомбив Україну, хто спалював наші села, хто бив по українських містах... По Миколаєву і Херсону, по Нікополю і Марганцю, по Запоріжжю, по містах Донбасу, по Харкову і Харківщині.
Усі, хто веде терористичний вогонь по громадах Чернігівської та Сумської областей...
Усі, хто приніс війну в Донецьк і Луганськ… Усі, хто намагався поневолити Крим…
Усі рашисти відповідатимуть. Відповідатимуть за кожне забране українське життя.
Вічна памʼять усім нашим людям, усім дорослим і дітям, чиї життя забрав російський терор.
