Служба в артилерії, поранення, лікування, громадська робота. Свою життєву історію розповів ветеран Микола Ребров, який нині проходить протезування у центрі «Сміливий крок».
Війна розділила життя запоріжця Миколи Реброва на «до» і «після». До – робота, сім’я, заняття спортом. А після – армійські будні. Вже в квітні 2022-го він пішов добровольцем на фронт, воював у складі 55-ї окремої артилерійської бригади «Запорізька Січ» на Донецькому напрямку. Захищав Мар’їнку, Вугледар, Красногорівку, Авдіівку.
– Було багато роботи – цілодобово, сім днів на тиждень. Ти постійно знаходишся на вогневих позиціях, постійно виконуєш завдання. Вражали піхоту і техніку різну: і радіоелектронні станції, і РСЗВ, і танки, і БТРи – все. В 2022-му працювали на гаубиці «Мста Б», а потім використовували «Три сокири» – гаубицю М777. Це крута гармата, може, трохи тендітна порівняно з радянською технікою, але з нею приємно працювати, – розповів ветеран.
Під час одного з боїв Микола отримав поранення ногу. Лікувався, отримав групу інвалідності, але все одно повернувся у стрій. В 2024-му був поранений вдруге. Відпрацювавши по позиціях ворога, не встиг добігти до бліндажа – потрапив під зворотній обстріл від російської артилерії. Постраждали руки, спина та нижні кінцівки. Частину правої ноги йому ампутували. Вже майже пів року чоловік проходить лікування, останнім часом – в Запоріжжі. Він отримав навчальний протез і дуже швидко навчився ходити. Нині звернувся до центру «Сміливий крок» Олександрівської лікарні, щоб отримати постійний протез.
– «Сміливий крок» – єдиний центр протезування зі стаціонаром та реабілітацією повного циклу. Тобто у нас пацієнт отримує повну реабілітацію до і після протезування. До того ж наш протезист має відповідний сертифікат на встановлення біонічних верхніх та нижніх кінцівок. За минулий рік ми надали протези кінцівок понад сотні людей, 70% з них – ветерани. Обслуговування для них безоплатне, – розповіла менеджерка відділення протезування Анастасія.
Попри важкі поранення Микола Ребров не втрачає оптимізму, займається громадською роботою і будує плани на майбутнє.
– Загалом настрій бойовий. Потрібно рухатися далі. Плани? Бачу себе, можливо, в якомусь бізнесі, адже зараз багато різноманітних програм і грантів по створенню власної справи для ветеранів. Моє хобі – спорт, продовжу займатися, бо, коли тренуєшся, легше психологічно. Ще б хотілося подорожувати, як це було до війни. І, звичайно, буду займатися громадською роботою, щоб підтримати тих хлопців та дівчат, які повертаються до цивільного життя, – підсумував Микола Ребров.
