Нещодавно 66-річний житель села Червона Криниця Преображенської громади Іван Кушина вирішив евакуюватися до Запоріжжя. Через постійні ворожі обстріли та відсутність зв’язку чоловік вирушив у дорогу пішки. Про його життя в прифронтовому селі та шлях до транзитного центру – у нашому матеріалі. Чотири дні тому до транзитного центру в Запоріжжі представники Преображенської громади Пологівського району діставили чоловіка – 66-річного Івана Кушина. Він проживав у Червоній Криниці – маленькому селі на Пологівщині, яке щодня потерпає від російських атак. – Моя сім’я переїхала сюди з Львівської області, коли мені було шість років. Тут я виріс, працював, створив сім’ю. Потім, правда, розлучився. Діти вже дорослі, роз’їхалися хто куди. Тому проживав я сам і повномасштабне вторгнення зустрів у Червоній Криниці. І вже буквально через тиждень-два після початку війни нас окупанти почали обстрілювати безперервно, – згадує Іван Дмитрович. Попри вмовляння представників громади евакуюватися з небезпечної території чоловік більш ніж чотири роки жив під ворожими обстрілами: без світла та зв’язку. Однак до минулого місяця в село доставляли хліб, гуманітарну допомогу. – Мені здавалося, що нікуди їхати. Зв’язок зник ще після перших російських бомбардувань. Волонтери привозили гуманітарну допомогу. Раз на тиждень доставляли хліб. Але й ті хлібовозки ворог підбивав. Взагалі село маленьке. І на жменьку хат, які там колись були, окупанти, мабуть, по тонні вибухівки скинули, – розповідає пан Іван. Виїжджати з села пенсіонер вирішив після того, як внаслідок ворожого обстрілу в його будинку було пошкоджено дах. Вирушив не сам, а з сусідом – удвох вони залишалися останніми жителями села. – Розірваний дах – це була остання крапля, бо почався дощ і мені довелося бігати з відрами та збирати воду, що текла зі стелі. Тоді й вирішив, що треба йти. Я взяв велосипед, і ми зранку поїхали. Іноді йшли пішки. Бог милував, російські дрони нас не зачепили, було якесь затишшя. Подолали так більш ніж 30 кілометрів і дісталися Комишувахи. На цьому етапі сусід передумав й повернувся додому. Тепер він там один, хоча жити в селі неможливо. Тільки наші дві хати залишалися більш-менш цілими, – зазначив Іван Кушина. У Комишувасі чоловік дочекався маршрутки до Запоріжжя. В обласному центрі знав лише адресу, де знаходяться фахівці з громади. – Як-то кажуть, язик і до Києва доведе. Запоріжжя – це ж наше місто. Трохи дорогу знав, ще у когось спитав – і доїхав. Потім мене доставили в транзитний центр. Мене зареєстрували. Добре, що документи мої всі збереглися, тому відновлювати не довелося. Тоді всі необхідні довідки оформили, відновили зв’язок на телефоні, оформили банківську картку. Спеціаліст при мені був завжди, – підкреслив Іван Дмитрович. За його словами, тут він нарешті зміг перепочити. У транзитному центрі йому надали кімнату, й щодня, завдяки співпраці центру з гуманітарними організаціями, евакуйованим надають гаряче харчування. – Тут гарні умови і досить спокійно. Скоро буду переселятися в місце тимчасового проживання в Запоріжжі або в іншому регіоні, – підсумував Іван Кушина. Загалом з початку квітня в транзитному центрі зареєстрували 563 евакуйованих, із них 156 – це маломобільні люди та 59 – діти.
