На подвір’ї запорізького ліцею «Перспектива» цього дня було тихо. Під тужливі звуки пісні «Пливе кача» тут відкрили меморіальні дошки на честь шістьох випускників, які загинули, захищаючи Україну.
Колись вони сиділи за цими партами, сперечалися з учителями, будували плани на майбутнє. Тепер імена Андрія Харькова, Кирила Ніколаєва, Михайла Куліша, Юрія Мітєва, Станіслава Бондарця та Олексія Агафонкіна залишаться на стінах ліцею назавжди.
– Кирило загинув на війні, захищаючи наше спокійне мирне життя. Він пішов на війну добровольцем і провоював майже рік, бо вважав це за правильне – захищати своїх рідних, друзів – тих, кого любив, захищати своє та наше майбутнє. Його забрала війна, але він житиме вічно, поки ми його пам’ятаємо, – поділался наречена Кирила Ніколаєва Олена Подгорська.
Серед присутніх на церемонії – Хідан, військовослужбовець хорунжої служби 12-ї бригади спецпризначення НГУ «Азов». Він згадав про оборонців Маріуполя. Одним з них був його побратим – Андрій Харьков із позивним «Сокира».
– Росіяни планували взяти Україну за три дні, а ми один Маріуполь обороняли 86 днів, 82 з яких – у повному оточенні. І Запоріжжя багато чим завдячує подвигу цих оборонців Маріуполя. Ми маємо пам’ятати, що серед них був і Андрій. Якщо майбутні покоління не будуть пам’ятати про ціну самопожертви наших воїнів, то і справжньої держави та свободи у нас не буде. Дуже важливо пам’ятати всіх і кожного. Тому що за кожним з цих імен стояв цілий всесвіт, – сказав Хідан.
Директор ліцею Костянтин Саміло майже всіх випускників, що загинули на війні, пам’ятає ще школярами.
– Тут є діти, яких я дуже гарно пам’ятаю, майже всіх я вчив. Про кожного у мене є особисті спогади. Від таких, які приводять до усмішки на обличчі, до тих, що переповнюють мене гордістю. Я виступаю не стільки як директор, а в якомусь сенсі як батько, який приклав руки до їхнього виховання. Хлопці віддали своє життя за нас, за нашу країну. Вони дозволили нам сьогодні тут стояти, – наголосив Костянтин Саміло.
Учні, рідні, вчителі та військові вшанували загиблих хвилиною мовчання та поклали квіти до меморіальних дошок.
Тепер пам’ятні таблички з іменами полеглих Героїв щодня зустрічатимуть нові покоління ліцеїстів – як нагадування про ціну нашої свободи та незалежності.
