Щодня із прифронтових громад Запорізької області евакуюються десятки людей. Ті, хто не мають куди їхати, отримують прихисток у місцях тимчасового проживання в Запоріжжі. Однією з таких родин стала сім’я Ірини, яка разом із трьома доньками була змушена залишити рідне село через постійні російські обстріли. Ще на початку цього року Ірина та її три доньки жили у рідному селі Листівка, що в Новомиколаївській громаді Запорізької області. Жінка тримала господарство, працювала, виховувала дітей. – До лютого цього року ми нормально жили, більш-менш спокійно. А потім нашу Листівку враз ворог почав обстрілювати шахедами, КАБами. Дуже швидко це вигнало із села всіх жителів: хто роз’їхався по сусідніх населених пунктах, хто евакуювався далі. Тоді ми теж переїхали до сусіднього села – Підгірного, але й там не було спокою від окупантів, – розповідає пані Ірина. Наприкінці червня родина вирішила евакуюватися до Запоріжжя. По допомогу із виїздом Ірина звернулася до волонтерів. – 29 червня нас евакуювали й привезли до Транзитного центру в Запоріжжі. Ми там побули пів дня: оформили фінансову допомогу, отримали продуктові та гігієнічні набори. Там нас запитали, чи бажаємо ми залишитися в місті, чи плануємо далі їхати. Я сказала, що ми хочемо жити в Запоріжжі. Є надія, що війна скоро закінчиться, і нам не так далеко буде повертатися. Та й у Підгірному залишилися мої рідні: батьки, сестра, брат, – ділиться жінка. Того ж дня сім’ю поселили в одному із місць тимчасового проживання в обласному центрі. Нещодавно тут зробили ремонт, облаштували новими меблями. Ірині та її трьом донькам, найстаршій із яких – 13 років, а наймолодшій – усього півтора рочки, надали двокімнатну оселю. – Із собою я змогла забрати необхідні речі й облаштувати тут побут. Зрозуміло, що це не наш рідний дім. Але все одно добре, нас усе влаштовує. Діти допомогли адаптуватися. Середня донька, Женя, їй п’ять років, дуже компанійська. До всіх підходить, спілкується – так і я познайомилися із сусідами. Доньки знайшли друзів, і їм є з ким гратися. Найголовніше – тут тихіше й спокійніше, ніж у нас в громаді було, – зазначає Ірина. Старша донька Аріна продовжує навчатися онлайн у Підгірненській гімназії. Середня – цьогоріч піде до першого класу також дистанційно. – Ми поки не будуємо великих планів. Переїжджати далі? Точно ні. Мріємо, аби тільки не прийшлося знову кудись тікати, – підсумовує пані Ірина. Загалом за 8 місяців роботи Транзитного центру в Запоріжжі його послугами скористалися понад 10,2 тисячі евакуйованих. Лише з початку цього місяця – понад 500 людей. У місцях тимчасового проживання в Запоріжжі прихисток отримали 15 родин із дітьми, які були евакуйовані з трьох громад регіону.
