В одному із Незламних хабів Запоріжжя зібралися родини та близькі Героїв, які загинули або зникли безвісти за особливих обставин, захищаючи Україну. Очільник Запорізької ОДА Михайло Семікін передав родинам воїнів 37 державних та відомчих нагород, із них 35 – сім’ям полеглих Захисників. Ще дві нагороди отримали рідні військовослужбовців, які зникли безвісти за особливих обставин. Отримала нагороду і мати Артема Сементовського, який пішов добровольцем захищати Україну в перші дні повномасштабної війни. Пані Раїса згадує сина як надзвичайно добру, турботливу та сміливу людину, яка завжди була готова прийти на допомогу іншим. – Всі, хто хоча б трохи знав мого сина, відзначають його неймовірну доброту. Це в нього з народження. Йому було років п’ять. Іде дощ на вулиці, він забігає у квартиру без майки. І тільки я хотіла спитати, а де ж майка? Йде позаду стара вчителька, й каже – у вас хлопчик невимовної доброти, він зняв свою майку, щоб загорнути маленьке кошеня. Коли він був вже дорослим і готував каву, він завжди казав: «Мамо, кава з любов’ю», – згадую мати. Артем служив у 46-й окремій аеромобільній Подільській бригаді. За словами матері, військова підготовка була надзвичайно складною, однак син витримав усі випробування. Під час служби він неодноразово ризикував власним життям заради побратимів. Попри небезпеку, вирушив на допомогу тяжко пораненому командиру та допоміг витягнути його із зони бою. Про свої вчинки він майже не розповідав матері, часто переводив розмову на жарти. На одному з напрямків Артем був поранений. Побратими та командування клопотали, щоб він отримав час на відновлення. Йому надали 30 днів, але вдома він пробув лише близько десяти – говорив, що потрібен своїм побратимам і має повернутися до служби. Під час бойових дій на Мар’їнському напрямку Артем зник безвісти. Два роки його родина жила в очікуванні та продовжувала пошуки. Згодом особу Захисника вдалося встановити за результатами ДНК-експертизи. Орденом «За мужність» ІІІ ступеня Артема Сементовського нагородили посмертно. Медаль «Захиснику Вітчизни» штаб-сержанта Державної прикордонної служби Олексія Хватова передали його дружині Світлані. До війни чоловік працював головним енергетиком на одному із запорізьких підприємств, професійно займався армрестлінгом, для себе вивчав арабську мову. Разом подружжя прожило 30 років. Колись Світлана чекала Олексія зі строкової служби, а через десятиліття – з війни, яку розв’язала росія. Чоловік загинув на Херсонщині у 2025 році. – Коли почалася війна, я його дуже-дуже просила залишитися вдома, навіть шантажувала, маніпулювала. Але в 2024 році Олексій усе одно пішов служити – добровільно. Я розуміла, що мені вже треба його відпускати, бо по-іншому чоловік не міг. Єдине, на що змогла вмовити, – не йти в штурмовики, як він мріяв. Чоловік по життю був бійцем, воїном, прагнув усіх захищати, оберігати. Завжди казав: «Я захищаю свої берізки, свою землю. Я воюю не для того, щоб ти сумувала, а щоб кайфувала». Досі не можу повірити, що його немає… – поділилася Світлана Хватова. Захисники, яких сьогодні вшанували, проходили службу у Збройних Силах України та Державній прикордонній службі України, боронили державу на різних напрямках, зокрема й на Запорізькому. – Сьогодні ми вручаємо 37 нагород і відзнак. За кожною відзнакою – конкретна людина, яка повинна була сидіти разом з вами за родинним столом, голос якої хочеться почути ще раз. Її плани, мрії, які мали бути здійснені. Захисники України віддали найдорожче за можливість для мільйонів українців жити у вільній державі. Їхній подвиг назавжди залишиться частиною історії України, а пам’ять про них – у серцях рідних, побратимів, друзів та земляків. Сьогодні я хочу також звернутися до родин, в яких є безвісти зниклі воїни. Поки немає відповіді – немає крапки. І наш обов’язок спільно шукати, спільно чекати. Коли ми говоримо, що Запоріжжя вистоїть, то потрібно не забувати і знати: місто тримається тому, що є ті, хто його тримав і продовжує тримати на собі ціною власного життя. Героям слава! – звернувся до родин військовослужбовців очільник Запорізької ОДА Михайло Семікін.
Серед нагороджених – жителі Запоріжжя, Преображенської, Таврійської, Новомиколаївської, Якимівської, Малобілозерської, Пологівської та Веселівської громад.
