Дорогі співвітчизники!
Сьогодні — сумні роковини початку найкривавішого для нашого народу періоду Другої світової війни. Після 22 червня 1941 року вона почала щодня забирати життя десятків тисяч українців.
Понад сорок місяців — 1225 днів і ночей — в Україні лилася кров. Горіли міста і села, знищувалися матеріальні, історичні та культурні цінності, плюндрувалися тисячолітні духовні надбання народу, які вціліли після двадцятирічного терору більшовицьких вандалів.
Неймовірно важко осмислити сухі цифри гіркої статистики наших непоправних втрат — мільйонів і мільйонів людських життів, кожен п’ятий з усього населення України, знекровленої колективізацією, Голодомором, комуністичними репресіями і депортаціями. Вічна та світла їм усім пам’ять.
Беззаперечним й визнаним міжнародним співтовариством є видатний внесок українців у спільну перемогу, справедливу справу визволення своєї землі та порятунку народів Європи від нацизму.
Низько вклоняюся перед людьми старшого покоління — солдатами усіх армій, що здолали нацистів, партизанами і підпільниками, учасниками українського визвольного руху, трудівниками тилу, дітьми війни та жертвами нацистських переслідувань — усіма, хто витримав нелюдську ношу війни.
Дякую нащадкам звитяжців — українським військовослужбовцям, які нині самовіддано боронять Україну та Європу від російської агресії.
У своїх помислах і вчинках будьмо гідними жертовності та подвигу наших захисників, щоб не допустити повторення подібної світової катастрофи.
Слава Україні!
