За ініціативи облдержадміністрації у с. Борисівка Приморського району відкрили пам’ятний знак учасникам народного повстання проти колективізації та жителям села, які загинули від Голодомору 1932-1933 років. У селян не було зброї, вони чинили масовий ненасильницький спротив, до останнього підтримували одне одного, без жодних шансів на перемогу боролися проти радянської каральної машини.
Багато десятиліть ці події були під грифом «цілком таємно». Дізнатися про них запоріжці змогли завдяки книзі доктора історичних наук, заступника директора Українського інституту національної пам’яті Володимира Тиліщака «1930. У.С.Р.Р. Повстання».
До присутніх на відкритті пам’ятного знака звернувся заступник директора Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю облдержадміністрації Олександр Зубченко: «Ми пам’ятаємо – ми сильні, такими словами Український народ та весь світ вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років. Геноцид був помстою за відчайдушний спротив режиму, за Українську революцію 1917-1921 років. У нашій пам’яті живі імена людей, які віддавали останню крихту хліба своїм сусідам, старикам, дітям. Сьогодні нащадки кремлівських катів марять знову підкорити Україну. Але на захисті нашої свободи надійно стоїть український солдат – нащадок тих, кого намагалися зламати голодом кремлівські окупанти та їхні посіпаки».
Борисівський сільський голова Валентина Чебан розповіла, що у жовтні 1930 року партійне керівництво вирішило помститися за низькі темпи хлібозаготівель та забрати у людей усе збіжжя і борошно. Для цього прислали уповноважених та комсомольців. Так звані «буксирні бригади» ходили по хатах та вигрібали останнє. Спротив розпочався 6 жовтня 1930 року у дворі 24-річного Івана Бондаренка. Найактивнішими протестувальниками були жінки. Вони перекривали в’їзди до садиб, розганяли «активістів», повертали награбований хліб. Кількох господинь заарештували. У відповідь сотні людей оточили сільраду, погрожуючи штурмом. Жінок відпустили і заворушення продовжилися. Відсіч грабіжникам давали родини Пилипа Онищенка, Афанасія Потанєєва та багатьох інших селян.
Помстою комуністичної влади стали жорстокі репресії та занесення села на «чорну дошку» в 1932 році. Жертвами Голодомору стали понад 250 борисівців. Житель села Леонід Ромашка згадує, що батько розповідав йому про три похоронні команди, які збирали тіла померлих людей. Їх ховали у братських могилах на північній стороні сільського кладовища. Нині там збереглися лише кілька старих кам’яних хрестів. Про початок голодомору в селі взимку 1931 року згадує у своїх мемуарах уродженець Борисівки, видатний правозахисник та дисидент Петро Григоренко.
Спротив колгоспному рабству тривав по всій Запорізькій області. Виступи відбувалися у Пришибі, Кам’янці-Дніпровській, Гуляйполі, с. Широке Запорізького району. Більше про них розкажуть історики та краєзнавці, які активно працюють із розсекреченими архівами СБУ.
Увічнення пам’яті народних месників та наших земляків, яких убивали голодом, є одним із пріоритетів обласної влади. Незабаром новий пам’ятний знак відкриють у с. Новогородківка Мелітопольського району, імена загиблих односельців повернуться на Михайлівщину і Бердянщину.
Департамент інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю
