Львів’янин Андрій Романів пов’язав своє життя з мистецтвом – працював в багатьох театрах. З 2014 року він живе і працює в Запоріжжі. 25 лютого 2022 року прийшов до військкомату, бо інакше не міг. Воював в ТрО та десантно-штурмовій бригаді. Отримав складне поранення. Наразі ветеран відновлюється та переосмислює своє життя.
– Я з самого початку пішов в театральну площину, закінчив Миколаївське училище культури, потім Київський національний університет культури та мистецтв. Працював режисером в місті Чернівці, є постановки в Одесі. З 2014 року я постійно проживаю в Запоріжжі. До повномасштабного вторгнення очолював як головний режисер Запорізький муніципальний театр танцю. Співпрацював з театром-лабораторією «Ві». Працював в Запорізькій обласній філармонії, – розповів про свій творчий шлях Андрій Романів.
Після початку повномасштабного вторгнення Андрій був серед перших, хто став на захист України. Він долучився до 110-ї бригади Територіальної оборони.
– Наша 110-та бригада була на різних напрямках. Ми були на Харківщині, на Сумщині, на Запоріжжі. Також на межі Донецької і Дніпропетровської областей – це села Приютне, Новодарівка, Новозлатопіль. В 23-му році разом з побратимами з 23-ї бригади ми брали штурмом Новодарівку. В основному спеціалізація моя – це посадки, лопата, кулемет, – поділився ветеран.
В 2023 році його перевели до 25-ї десантно-штурмової аеромобільної бригади, яка тримала оборону на Авдіївському напрямку. В одному з боїв чоловік отримав важке поранення. Розповідає: воював без страху і вибачався перед командиром за те, що підвів. Адже міг би принести ще багато користі на фронті.
– Він посміхався, побачивши, що я живий і, можна сказати, легко поранений порівняно з іншими. Казав: «Ти що, не кажи такого». Війна проявляє кожного. На війні немає сірих напівтонів, на війни є або чорне, або біле. Тільки так можна воювати. Хто ти? Де ти? І заради чого? Якщо солдат дає відповідь на ці питання, все стає на свої місця, і страху немає, – переконує Андрій Романів.
На думку ветерана, війна згуртувала українців. Його переповнює вдячність до всіх людей, які його підтримували.
– В перші дні війни нам дуже допомагали волонтери. Вони нас, можна сказати, одягали й годували. Я хочу подякувати їм за це. Ми відчували, які ми важливі для людей. Спільнота філармонії мене дуже підтримувала, Запорізький муніципальний театр танцю, театр-лабораторія «Ві». Вони збирали кошти, писали мені, цікавились, як мої справи, телефонували. Переживали, молилися за мене. Це зігрівало, – зауважив Андрій Романів.
Наразі ветеран відновлюється після поранення. Він повернувся до роботи в обласній філармонії – спілкується з колегами, працює над постановками. А ще переосмислює «уроки» війни та мріє.
– Мрію про перемогу. Про те, що ми почнемо будувати інше суспільство. Суспільство, яке на законах справедливості живе, – підсумував Андрій Романів.