Батько трьох синів, морпіх, волонтер та спортсмен. Все це – про Володимира Кльоца, жителя Малокатеринівки. В перші дні війни він встав на захист України, переніс важке поранення, але попри подвійну ампутацію ніг не падає духом – допомагає побратимам та займається спортом. Володимир – щасливий батько трьох синів. 15 років працював у ритуальному бізнесі – був водієм-бригадиром. В перші дні після повномасштабного вторгнення пішов до військкомату. І вже за п’ять годин опинився «на нулі». Завдяки відмінній фізичній формі потрапив у морську піхоту – до 501-го батальйону 36-ї бригади. Брав участь у боях на Запорізькому напрямку. – Змінив кермо на автомат. Що запам’яталося? Село Степове. Ми його зачистили, зайняли. Там я прийняв свій перший бій. Назустріч нам вийшли люди в піксельній формі. Як виявилося, це були переодягнені російські військовослужбовці – буряти. Зав’язався бій. Раз-два – і все швидко закінчилося. Для мого підрозділу – навіть без втрат, – поділився Володимир. Пізніше морпіх отримав важке поранення – доправляв волонтерську автівку на позицію і підірвався на протитанковій міні. Власне про це йому розповіли його побратими. Сам же він втратив свідомість і прийшов до тями лише в госпіталі. Одну ногу чоловік втратив під час вибуху. За іншу – лікарі боролися понад 8 місяців, та все ж її теж довелося ампутувати. – Реабілітація була довгою. Спочатку мені встановили протези у Вінниці – невдало, адже в перший рік великої війни великого досвіду протезування військових ще не було. Завдяки волонтерам та побратимам я потрапив на протезування до Нью-Йорка в США. Реабілітація тривала майже 4,5 місяці. Вчився ходити заново. Спочатку в мене забрали одну милицю, потім іншу. А перед поверненням додому, якраз на Різдво, навіть з’їздив на гірськолижний курорт і покатався на лижах, – розповів ветеран. В американському центрі протезування українських військовослужбовців відвідав Президент України Володимир Зеленський. У вересні 2023 року він саме перебував з офіційним візитом в США. З рук очільника держави Володимир Кльоц отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня. Через втрату обох кінцівок ветеран вже не зміг повернутися до військової служби. Проте зв’язку з побратимами не втрачає. – Допомагаю хлопцям, чим можу. Разом з іншими волонтерами доправляємо автівки, якщо потрібно – ремонтуємо їх. Допомагають нам і небайдужі американці, з яким я налагодив контакт, ще коли був у Нью-Йорку. Ми потім обов’язково надсилаємо їм фото та відеозвіти, на що витратили їхні кошти, – зауважив Володимир. Ветеран не тільки активно волонтерить, а й знаходить час для занять спортом. Пробує себе в різних видах – армрестлінг, гирьовий спорт, гребля на тренажерах. Вже є й перші перемоги – Володимир виборов перше місто з армспорту на змаганнях для ветеранів UNBROKEN GAMES 2025 у Львові. – Хочу ще спробувати себе у штовханні ядра. Пересуватися на протезах не так вже й легко. Тому мені потрібно бути у формі, тримати стабільну вагу. А без спорту це неможливо. Спорт – це ще й друзі, спілкування. Та і взагалі рух – це життя, – переконаний ветеран. Володимир – приклад для своїх синів. Двоє молодших навчаються зараз у Прикарпатському військово-спортивному ліцеї. А старший син Влад, дізнавшись про поранення батька, і сам став до лав ЗСУ – підписав контракт і вже два роки служить в 55-й артилерійській бригаді. – Я мрію, щоб війна якнайшвидше закінчилася. Щоб мій син та всі інші хлопці додому повернулися живими і неушкодженими. І головне – щоб більше такого ніколи не сталося, бо жахливіше війни немає нічого у світі, – підсумував Володимир Кльоц.
