Доброволець, який, не вагаючись, став на захист Батьківщини. У Запоріжжі на фасаді будинку відкрили меморіальну дошку на честь загиблого Захисника Костянтина Опанасенко. Боєць із позивним Чорний загинув 18 червня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу села Новодарівка Пологівського району Запорізької області. Про сина, який з дитинства був світлом у родині, завжди усміхненим, відповідальним, згадує мама Костянтина – пані Інна. Її слова про нього – це не просто спогади, а велика любов, гордість й біль. – Костя був нашим завжди усміхненим сонцем. Живчиком. Душею нашою. Маленьким сам пішов до магазину, бо випадково почув, що вдома щось закінчилося. Таким і виріс: справедливим, чуйним, завжди був готовий усім допомогти. Востаннє сказав: «Мамуль, папуль, я вас дуже люблю…» – з хвилюванням розповіла Інна. Костянтин навчався у Запорізькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою «Захисник». З початком повномасштабної війни самостійно прийняв рішення стати до лав 110-ї бригади ТрО. Спочатку ніс службу на Оріхівському напрямку, а згодом – у складі штурмового підрозділу на Пологівському напрямку. Його життєве кредо звучало просто: «Хто, як не я? Це наша країна. Ми повинні захищати її». – Ця меморіальна дошка не для смутку. Це нагадування, що тут жив і виріс свідомий українець. Дякую батькам за виховання Героя. Завдяки таким, як Костянтин, ми маємо шанс боротися і перемагати, – зауважив радник голови Запорізької ОДА з питань ветеранської політики Микола Хорішко. За героїзм та самопожертву Костянтина Опанасенка нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Засновник громадської організації «РАЗОМ. ЮА» Ігор Ілюшкін наголосив на важливості вшанування пам’яті полеглих воїнів. Саме ця організація стала ініціатором встановлення меморіальних дошок на будинках, де проживали Захисники й Захисниці. – Такі історії мають звучати. Люди повинні знати, якою була ця родина і яким був Костянтин – сильним та справжнім. Він не просто загинув – він віддав життя за кожного з нас. А ми маємо жити так, щоб бути гідними його подвигу, – підсумував Ігор Ілюшкін.
