Він прожив 18 років за кордоном, але після початку повномасштабного вторгнення повернувся до України та став на її захист. Понад 2 роки та 3 місяці жорстоких боїв та звільнення зі служби після серйозних поранень. Він міг би повернутися до своєї родини в безпечну Данію. Але «місію не закінчено», тож між комфортом і боротьбою він обрав боротьбу. Ветеран Олександр Трофименко залишився у прифронтовому Запоріжжі і продовжує працювати задля Перемоги. Олександр народився у селищі Веселе, що на Мелітопольщині. Закінчив Таврійський агротехнологічний університет. А потім багато років жив і працював за кордоном. Мав там свій бізнес, виховував двох синів – 6 і 15 років. Але в лютому 2022 року повернувся до України. Вивіз рідних із вже окупованого Веселого, відправив їх до Данії, а сам залишився, щоб захищати рідну землю. Воював у різних підрозділах під позивним Данія. – З травня 2022 року я долучився до роти тактичної групи «Степові вовки», а з серпня – працював у складі розвідвзводу 501-го окремого батальйону морської піхоти. Був на Донецькому напрямку й стояв на захисті Гуляйполя – маю навіть відзнаку від голови громади. В 2023 році вступив до лав 38-ї окремої бригади морської піхоти. Разом з морською піхотою був дотичний до деокупації сіл Урожайне та Старомайорське на Донеччині, – розповів ветеран. Потім бригаду перекинули на Херсонський напрямок. Там разом з побратимами Олександр брав участь у боях за Кринки як оператор дронів. – На моєму з побратимами рахунку є танк, БМП і понад 20 окупантів. Я цим дуже пишаюся. Ми прийшли на Кринки в кінці вересня – на початку жовтня 2023 року і дуже гарно попрацювали. Проти нас там теж була морська піхота, яку ми дуже швидко розбили. Ми, оператори дронів, працювали з правого берега. Літали на лівий берег, скидали вибухівку, робили все, що можемо, – поділився Захисник. Ворог не жалів зброї – якось в один день по двохкілометровій смузі відповідальності підрозділу прилетів 71 КАБ, тож на мінометні обстріли українські військові майже не зважали. В одному із запеклих боїв чоловіка було поранено. Пробите плече, перелом основи грудної клітки, контузія – і понад два місяці лікування та реабілітації. Через стан здоров’я Олександра звільнили зі служби. Адаптація до цивільного життя була нелегкою. Але він знайшов у собі сили рухатися далі. – Я міг би поїхати до Данії, але мав відчуття, що моя місія тут ще не закінчена. Знаю, що багато ветеранів повертаються і закриваються у собі через ПТСР. Я й сам через це пройшов. Моя совість не дозволила б мені стояти осторонь – бути в Данії і спостерігати, що коїться, наприклад, в моїй рідній Запорізькій області. Тому доєднався до групи ветеранів-морпіхів, ми створили свою організацію «РАЗОМ.ЮА». Я займався патріотичною роботою з молоддю та супроводом ветеранів. Допомагали побратимам безкоштовно, іноді просто порадою. Адже ветеранам значно легше знайти спільну мову між собою, ніж з цивільними, – зауважив Олександр. Ветеран також очолив Запорізький обласний центр національного спротиву та ветеранської політики. Майже 80 % співробітників центру – Захисники, що повернулися з війни. Центр проводить різноманітні тренінги для цивільних – з орієнтування на місцевості, тактичної медицини, управління БпЛА тощо. – Якщо ми будемо згуртованими – такими, якими були з початку 2022 року, й обізнаними, як зараз, я думаю, що ми збудуємо дуже гарну націю. Якщо ми будемо сильними і будемо пишатися тим, що ми – українці, у нашої країни будуть великі перспективи, – переконаний Олександр Трофименко.
