Ветеран Артем Гришко із Запоріжжя пережив подвійну ампутацію ніг після підриву на міні під Авдіївкою. Але не тільки зумів повернутися до повноцінного життя, а й став натхненням для багатьох. Він опановує професію в ІТ-сфері та займається спортом, доводячи, що головне – це бажання жити та не здаватися.
До війни Артем Гришко займався барною справою. Деякий час працював за кордоном. За пів року до повномасштабного вторгнення повернувся до Запоріжжя. 24 лютого, як і багато інших українців, Артем почувався розгубленим – не вірив, що таке може статися.
– Вже на третій день я поїхав в тероборону – сказали, що місць вже немає. Я такий: погано, приїду завтра. Приїхав наступного дня – місць немає. Ну добре, буду волонтерити. Півтора місяці займався волонтерською роботою. А потім мені все-таки дали повістку. Ну, супер – ідемо служити, – розповів Артем.
Чоловік служив у взводі протитанкових керованих ракет в 53-й окремій механізованій бригаді. Під час двох ротацій воював в районі Бахмута і понад рік разом з побратимами тримав фланг поблизу Авдіївки. Пройшов шлях від солдата до командира взводу, отримав звання лейтенанта.
– Я йшов у цей підрозділ, бо хлопці мене надихнули, казали: пішли, бо тут NLAW, Джавеліни. Це ж був початок війни, і всі були в захваті, як горить ворожа техніка. Але по факту у нас було старе озброєння, – поділився ветеран.
Попри це Артем та його побратими змогли швидко пристосувати наявну зброю для ефективного виконання бойових завдань.
– Спочатку ми стояли біля села Володимирівка, під Кураховим. У нас була більш-менш тиха позиція, і це дало нам можливість розбиратися в інших можливостях тої зброї, яка в нас була. Виявилося, що станковим протитанковим гранатометом СПГ-9 можна працювати не тільки по техніці. Є осколкові снаряди, й СПГ може працювати як міномет. Тільки працює ця зброя набагато швидше: снаряд прилітає бистро, його виходу не чують, тому від нього важче сховатися. І ми почали розвиватися у цьому плані, опановувати, і в подальшому ми займалися вогневою підтримкою піхоти, – зауважив протитанкіст.
Під Авдіївкою військовий був важко поранений. Це сталося, коли він вивозив своїх побратимів та поранених піхотинців з напів оточення. Машина, якою керував боєць, підірвалася на протитанковій міні. Артем пережив подвійну ампутацію ніг. За його словами, він був морально готовий до цієї ситуації, тож не впадав у відчай.
Лікування, протезування та реабілітації тривали майже рік. В квітні 2024-го ветеран повернувся до Запоріжжя. Наразі він опановує нову професію в ІТ-сфері, вчиться керувати автівкою й звикає до життя на протезах.
– Я дуже багато досяг, перебуваючи вдома. Постійний рух, постійно десь щось змінюється. І таким чином ти набагато швидше опановуєш протези. Коли я приїхав, то ще користувався паличкою, а зараз можу пересуватися без неї, – похвалився ветеран.
Крім професійного навчання, Артем Гришко долучився до активних занять спортом. Зокрема, нещодавно він захопився вейкбордингом. Цей спорт поєднує елементи серфінгу, сноубордингу, скейтбордингу та водних лиж.
– Спорт – це тренажерний зал, стрільба з лука та вейкбординг. Це постійні роз’їзди по Україні, якісь тренування та змагання. Плюс кілька разів брав участь у спортивних кемпах. Я намагаюся спробувати багато різних видів спорту, щоб зрозуміти, що мені більше подобається. Мені запропонували вейкбординг – він прямо залетів. Так само стрільба з лука. Вони зовсім різні, бо один вид спорту спокійний, а інший – дуже адреналіновий, дуже насичений, – зазначив Артем.
За словами ветерана, підтримка людей, що поруч, для нього дуже важлива. Проте головне – не здаватися самому.
– Без підтримки було б складніше, але я все одно б це зробив. Бо та людина, яка хоче продовжувати жити, вона зробить усе, щоб жити далі. І я хотів би передати хлопцям, які падають духом: не варто! Життя не закінчується – треба працювати! – підсумував Артем Гришко.
