Таїнство, магія, молитва. Так говорять про вишивку запорізькі майстрині вишивки Надія Ткаченко, Лариса Середа та Ганна Мартенс. Всі вони – членкині громадської організації «Запорізькі Берегині». Наша розповідь – про цих надзвичайно талановитих жінок та їхню творчість.
Надія Ткаченко займається вишивкою близько 10 років. В її доробку – безліч вишитих робіт, зокрема рушники.
– Я прийшла до вишивки вже в більш зрілому віці. Для мене вишивання – це дуже сакральна дія, це така велика магія, це такий творчий процес, де на полотні своєю іголкою ти вишиваєш свої почуття, свої мрії. Де ти своїми думками звертаєшся до Бога і передаєш все це на полотні, на якому з’являються такі чудові дерева, ростуть квіти, продовжується життя. І хочеться мріяти і ще більше вишивати, – поділилася пані Надія.
Лариса Середа працює у місцевому самоврядуванні, а вишиванням захоплюється з дитячих років.
– Вишиваю я з того часу, як я себе почала пам’ятати. Десь 7-8 років мені було. Спочатку були дитячі малюнки, а потім це переросло вже в якісь картини, у вироби, наприклад, рушники, вишиванки. А далі вже пішло прикладне мистецтво – вишивані писанки. Це особлива робота, якою я захопилась нещодавно. Вишивання для мене – це таїнство. І я хочу передати це таїнство своїй доньці, щоб вона теж змогла вишивати, – розповіла майстриня.
Пані Лариса вважає важливим передавати традицію вишивання майбутнім поколінням українців.
– Я надихаюся нашою рідною Україною, нашою природою. Надихаюся рідними, близькими людьми, своєю мамою і донечкою. Надихаюся сміливістю наших хлопців і дівчат, які зараз боронять нашу землю. Вишивка – це частина нашої ідентичності, і тому ми повинні її зберігати.
Вишивана сорочка або, як називають зараз, вишиванка, – це особливий феномен, який зайняв свою нішу у світовій культурі. Тому важливо передавати оці неписемні істини від покоління до покоління на рівні із мовою та історією. Особливо – в наш час діджиталізації, – переконанаЛариса Середа.
Ганна Мартенс – творча людина. Вона любить в’язати, виготовляти м’які іграшки і, звичайно ж, вишивати.
– Творчість мені подобається. У мене була дуже гарною майстринею моя мама, і, мабуть, від неї мені оце передалося. Я вишиваю бісером, вишиваю маленькі картинки для душі, писанки та багато іншого, – зауважує пані Ганна.
На думку майстрині, вишивка стала популярною через споконвічне прагнення українців до краси.
– Україна завжди була квітуча, красива, вишивана. У нас, в українських жінках і чоловіках, є оте поняття, як все повинно бути. Раніше було життя, не таке цікаве, яскраве. І кожна жінка до свого життя, можливо, важкого чи трошки сумного, додавала радості. А радість – це вишивані квіти, це узори, це візерунки, це ті ж рушники, які дарували на щастя, на долю своїм дітям, своїй родині, щоб все було добре. Мабуть, тому наша вишивка така красива. І це наше, це українське! – підсумувала Ганна Мартенс.
