Дніпрорудному виповнилося 65 років. Історія міста – це історія людей. Будівельників, шахтарів, учителів, лікарів, підприємців, дітей і молоді, ветеранів – усіх, хто своєю працею, добром і любов’ю творив місто. Дніпрорудненці, що виїхали з окупації і нині проживають у Запоріжжі, зібралися в одному з Незламних хабів, щоб відзначити 65-річчя рідного міста.
Точкою відліку для Дніпрорудного став 1961 рік. Тоді розпочалось будівництво Запорізького залізорудного комбінату, а з ним – і міста-супутника. На березі Каховського водосховища, серед запорізьких степів, виросло місто, яке стало важливим промисловим осередком Запорізького краю.
Сьогодні Дніпрорудне проходить через одне з найважчих випробувань у своїй історії. Уже понад чотири роки місто перебуває під тимчасовою російською окупацією. Ворог захопив територію, але не зміг зламати головного – українського духу його жителів.
– Я згадую свою роботу на Запорізькому залізорудному комбінаті. Мрію, що все буде добре, і після звільнення міста я знов зможу повернутися на своє робоче місце. Часто уявляю в думках нашу чудову вулицю Набережну, фонтани, Пам’ятник першій руді. У нас дуже гарне місто, і я його сильно люблю! – поділилася жителька Дніпрорудного Світлана.
44-річний Віталій народився і виріс у Дніпрорудному. Виїхати з міста змусила війна. Кілька разів його сім’я міняла місце проживання: Запоріжжя, Захід України, Київ і знов Запоріжжя – щоб бути ближче до рідного дому.
– Дніпрорудне – спокійне, затишне місто, де все було рідним. У нас був дуже гарний Палац культури «Гірник» і Набережна. Звісно, дуже хочеться повернутися – і мені, і дружині, і дітям, – розповів пан Віталій.
Під час урочистостей дніпрорудненці вшанували пам’ять земляків, що загинули, боронячи рідний край, та міського голову Євгенія Матвєєва, закатованого у ворожому полоні.
Начальник міської військової адміністрації Антон Козирєв вручив пам’ятні подарунки військовослужбовцям, що стали на захист України, та почесні грамоти кращим працівникам, що підтримують життєдіяльність громади.
– Ми розкидані по різних містах України й світу. Хтось щодня чекає можливості повернутися додому. Хтось продовжує жити в окупації, не втрачаючи віри. Хтось боронить Україну зі зброєю в руках, щоб одного дня наше місто знову стало вільним. І хоч сьогодні між нами сотні й тисячі кілометрів, усіх нас об’єднує одна адреса в серці – Дніпрорудне, – наголосив Антон Козирєв.
Не втрачати віри у повернення до рідного міста побажала дніпрорудненцям заступниця голови Василівської РДА Яна Волик.
– Обов’язково настане день, коли над Дніпрорудним знову майорітиме український прапор, коли ми повернемося на рідні вулиці, обіймемо близьких й скажемо одне одному: «Ми вдома». У день 65-річного ювілею бажаю кожному жителю Дніпрорудненської громади сил, витримки, здоров’я та незламної віри. Нехай ця віра веде нас до найголовнішого свята – Дня звільнення Дніпрорудного, – зазначила Яна Волик.
