Продовжується евакуація жителів прифронтових громад, які чи не щодня потерпають від ворожих обстрілів. Виїжджати людям з небезпечних територій допомагають співробітники поліції, ДСНС та волонтери. Перша зупинка в Запоріжжі – Транзитний центр. Серед евакуйованих – дві жительки Комишувахи, які зголосилися розповісти про себе. Тетяні Андріївні Компанієць 77 років. Змолоду вона працювала в магазині та на виробництві, але вже давно на пенсії. Останні пів року, коли обстріли селища посилилися, жінка ходила ночувати в укриття – в підземну школу. Будинок Тетяни Андріївни не постраждав, хіба що шибку в літній кухні вибило. Проте пенсіонерка. дізнавшись про загибель багатьох односельців, нарешті наважилась на евакуацію. Дістатися Запоріжжя їй допомогли поліцейські. – Моя хата давно пошкоджена. Немає ні даху, ні вікон, ні дверей. Я жила у времянці. 2-го числа це сталося, а мене 4-го числа привезли сюди волонтери, – зауважила Ганна Григорівна. – Намагаємося робити все, що можемо. Нас підтримують наші партнери. Дбаємо, щоб людина була забезпечена всіма видами допомоги, в тому числі і державними. Тому що ми наразі єдиний Транзитний центр в Україні, в якому є представники Пенсійного фонду, центру зайнятості та Департаменту соціального захисту населення. В одному місці можна оформити статус внутрішньо переміщеної особи, отримати необхідні консультації від різних служб. А представники громадських організацій допомагають відновлювати документи, здійснюють супровід евакуйованих, надають матеріальну допомогу, продуктові й гігієнічні набори, – підсумував координатор Транзитного центру, представник Департаменту соцзахисту населення Запорізької ОДА Денис Книш.
– Це я з весни ходила туди і до самої осені. Страшно. Кожного дня по нас там били. Першого числа я там переночувала й повернулася додому. А на ранок, другого числа, вже це сталося. Я сиділа вдома, бахнуло раз, вдруге, Взагалі, казали, дев’ять КАБів було і ракета оця тритонна. А потім я ще посиділа в хаті, думаю: вийду й погляну, де ж воно так. Я, чесно, не очікувала, що таке може бути. Думала, це в якусь хату влучило. Вийшла на вулицю – нічого не видно. Думаю, піду на город. А з городу мені якраз вже школу видно цю. Бігають люди, такий чорний дим і вогонь страшний, – згадує жінка трагічний день 2 листопада.
– Після трагедії одразу виїхала. Я тут 4 дні вже. Зустріли добре. Всі такі уважні. Все оформили, що потрібно, – розповіла пані Тетяна.
Наразі співробітники Транзитного центру допомагають жінці вирішити житлове питання. Сама ж вона подумки знов і знов повертається додому.
– Там живого місця немає. Таке селище гарне було. Все розбите, ну все буквально. Всі школи, лікарні, будинки, центр весь. Усе, що можна, порозбивали. Але якби оце не стріляли, я б вже і назад повернулася. Все одно, хоч побите село, а я там прожила з 1974 року, – із сумом ділиться Тетяна Компанієць.
В Транзитному центрі перебуває й 80-річна жителька Комишувахи Ганна Григорівна Найдьон. Жінка вже погано ходить. Її навідували односельці-сусіди, від них і дізналася про події 2 листопада.
Жінка виїхала без документів, тож зараз основне завдання – поновити їх, щоб вона могла отримувати пенсію та інші виплати.
Загалом за рік роботи Транзитного центру через нього пройшли близько 12 тисяч жителів прифронтових громад. Тільки за останні три місяці тут прийняли майже півтори тисячі людей.
