Тридцятого березня року Україна розпочинає процедуру парафування Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Що вона означатиме для України з юридичної та політичної точок зору?
Термін "парафування" (від франц. paraphe — скорочений підпис, розчерк) — означає "попереднє підписання погодженого тексту міжнародного договору ініціалами уповноважених осіб" (Сучасний тлумачний словник). Відповідно до статті 10 Віденської конвенції з права міжнародних договорів 1969 року, стороною якої є і Україна, парафування — це один із способів набуття текстом проекту міжнародного договору юридичного статусу «автентичний і остаточний».
По суті, мова йде про те, що представники двох сторін – України та ЄС – поставивши свої ініціали на кожній (!) сторінці тексту, висловлюють згоду, що саме такого роду положення Угоди про асоціацію були погоджені під час переговорів. Як свідчить договірна практика не тільки України, а й більшості інших держав, після парафування у текст міжнародного договору зміни або доповнення вже не вносяться.
Варто також відзначити, що така процедура останнім часом застосовується дуже рідко. Для пришвидшення усього процесу укладання міжнародного договору, його сторони все частіше, досягнувши згоди стосовно тексту на переговорах, відразу організовують офіційну церемонію підписання або роблять це у робочому порядку.
19 грудня 2011 року під час ювілейного п’ятнадцятого саміту Україна – ЄС було оголошено про успішне завершення переговорів відносно Угоди про асоціацію. При цьому, лідери обох сторін робили оптимістичні прогнози, згідно з якими парафування мало б відбутися ще до кінця минулого року. Пройшло більше трьох місяців. Навряд чи чергову відстрочку можна пояснити виключно технічними причинами, незважаючи на те, що експертам обох сторін дійсно прийшлося осилити безпрецедентний за об’ємом документ – більш ніж 1500 сторінок.
Разом з тим, у зв’язку з анонсуванням парафування про жодне політичне потепління у відносинах офіційних Києва та Брюсселя не йдеться. Адже мова йде виключно про те, стосовно чого вже давно досягнута домовленість. Більш того, цю тезу підтверджує недавня стаття п’яти міністрів закордонних справ держав-членів ЄС (Бельгії, Великої Британії, Польщі, Чехії та Швеції), присвячена п’яти рокам із дня початку переговорів про нову посилену угоду, що опублікована у «Нью-Йорк Таймс» 4 березня ц.р., в якій йдеться про те, що замість святкування «підписання і ратифікації договору», наразі потрібно говорити виключно про шляхи повернення України на демократичні рейки розвитку. У контексті політично мотивованих та вибіркових, на думку авторів статті, судових рішень, підкреслюється наступне. Питання «демократії, прав людини, верховенства права та цінностей включені до Угоди про асоціацію, і Україна вже взяла на себе зобов’язання щодо них в рамках ОБСЄ, Ради Європи та у відносинах з ЄС. Тому буде справедливим стверджувати, що Угода ув’язнена до тюремної камери, ключі від якої знаходяться в руках українського керівництва». Коли будуть звільнені політичні в’язні, здійснені необхідні реформи і проведені у відповідності до стандартів ОБСЄ вибори – тоді можна буде про щось говорити.
Саме по собі парафування Угоди про асоціацію носить суто технічний, з юридичної точки зору, характер. Незважаючи на те, що законом вже давно визначений вектор розвитку країни — інтеграція до ЄС, — вже зараз можна із впевненістю передбачити: дискусії відносно того, куди рухатися далі, не скінчаться. Скоріше навпаки. При цьому, відповідно до статті 18 Віденської конвенції, після підписання міжнародного договору "держава зобов’язана утримуватися від дій, які б могли позбавити договір його об’єкту та цілі» до його вступу в дію. Це означає, що після того як лідери України та ЄС поставлять свої повноцінні підписи (а не ініціали) під Угодою про асоціацію, мріям про прожекти типу митного, євразійського чи іншого, у Москві, та почасти в Києві, вже не судитиметься збутися.
За інформацією МЗС, від української сторони документ буде парафувати заступник міністра закордонних справ Павло Клімкін, який протягом останніх двох років вів переговори. Проте ось яка дивна річ: на сайті Президента відсутнє його розпорядження щодо уповноваження на здійснення цієї процедури кого б то не було. Хоча, як правило, ця честь надається дійсно главі делегації, що вела переговори. Згідно зі статтею 6 закону "Про міжнародні договори України", встановлення автентичності, про що наразі свідчить парафування, здійснюється виключно "уповноваженою особою". Поки що немає документального підтвердження, що глава держави наділив таким правом пана Клімкіна.
Отже, який загальний висновок можна зробити? Насправді, від дуже простий. Незважаючи на чергові бравурні політичні заяви, які ми почуємо відразу після парафування, питання щодо того, чи буде укладена (підписана і ратифікована всіма учасниками) Угода про асоціацію і куди рухається наша держава Україна, лишається, на жаль, все ще відкритим.
За матеріалами IMG Partners,
