60 ударів метронома. 60 секунд тиші. Щодня о 9:00 в Україні лунає хвилина мовчання. Чому пам’ятати – це важливо? На це питання відповідають запоріжці, які поспішають зранку у своїх справах, але зупиняються, щоб вшанувати пам’ять тих, кого забрала війна.
Жителька Запоріжжя Наталія очікує на зупинці свою маршрутку. Вона проректорка Хортицької національної навчально-реабілітаційної академії. По дорозі на роботу неодноразово помічала: громадський транспорт зупиняється під час хвилини мовчання.
– В нашому закладі освіти ми завжди проводимо хвилину мовчання. Це норма. Це повинен робити кожен українець, Це наша данина пам’яті тим, хто повернувся на щиті. Коли їду на роботу, бачу: тролейбуси, автобуси зупиняються, припиняють свій рух. І люди мовчать, люди поважають пам’ять загиблих, – говорить пані Наталія.
Запоріжанка Олена близько 9:00 ранку повертається додому зі зміни на підприємстві, де працює. Під час хвилини мовчання завжди зупиняється – де б не була в цей час.
– Буває так, що хвилина мовчання припадає на час, коли заходжу до супермаркету. Бачу, як покупці, серед яких багато молоді, перестають обирати товар, щось купувати і вшановують пам’ять загиблих. Я підтримує це. Адже це наша вдячність тим, хто віддав за нас життя, – ділиться жінка.
Раїса Кучерук працює у бібліотеці Запорізької політехніки. О дев’ятій в університеті оголошують хвилину мовчання.
– Я вважаю, що для кожного громадянина України – це дуже важливо. І дуже потрібно, щоб усі зупинялися – хто їде і хто йде. Бо це наша пам’ять. Наші воїни гинуть за нас, ми маємо цінувати ці жертви, – зауважує пані Раїса.
Колишня медпрацівниця Олена – родом зі Степногірська. Хвилина мовчання викликає у неї болючі спогади про рідний дім.
– Зупинитися на хвилину – це найменше, що ми можемо зробити для тих, хто загинув. Люди гинуть щодня, війна дуже страшна. У нас немає ні будинка, нічого. Але ми дочекаємося перемоги. Ми – сильна нація, сильний народ, – переконана вимушена переселенка.
У пенсіонера Олександра питання про важливість хвилини мовчання викликає здивування.
– Звичайно, це важливо! Хлопці загинули – загинули за Україну! Я завжди зупиняюсь під час хвилини мовчання. А вдома – завжди встаю і поминаю хлопців і всіх, кого ми втратили під час війни – і дівчат, і жінок, і дітей, – емоційно реагує чоловік.
Жителька Запоріжжя Світлана Костянтинівна нещодавно повернулася з Ізраїлю. Її вразило, як відбувається хвилина мовчання в цій країні. Життя справді завмирає на хвилину.
– Так повинно бути і в нас. Потрібно, щоб зупинялися всі автомобілі і всі люди. І згадували тих, хто поліг. Бо дуже багато загиблих. Мені це не байдуже, тому що в моїй родині є військовослужбовці ЗСУ. Війна недалеко, вона дуже близько. 616 ударів по Запорізькій області тільки сьогодні. І слава Богу, що ворог сюди не зайде. Ми в це віримо і молимось за наших Захисників, – підсумувала пані Світлана.
