У Запоріжжі на фасаді будинку, де жив військовослужбовець ЗСУ Валерій Востріков, відкрили меморіальну дошку. Герой 406-ї окремої артилерійської бригади віддав своє життя, боронячи Україну від російських окупантів.
Від цивільного життя – до лав ЗСУ
Валерій народився у Запоріжжі, закінчив 85-ту школу та металургійний коледж. Під час повномасштабного вторгнення вступив у Київський університет права НАН. У березні 2022 року пішов добровольцем у ТрО. Згодом вступив до лав Збройних Сил України, служив у 406-й окремій артилерійській бригаді, був командиром гармати.
– Валера з дитинства був дуже спортивним. Він завжди був у русі. Він займався вільною боротьбою. Казала йому: відпочинь, а він – ні, усе хотів бути сильним. Він справді був справжнім чоловіком із маленького віку. Пам’ятаю, ще зранку всі сплять, а він вже десь бігає чи відтискається. Спорт був його життям. І, мабуть, саме спорт виховав у ньому цю витримку й мужність, які так допомогли йому на війні, – поділилася мати полеглого Захисника Світлана.
Разом із побратимами Валерій боронив села біля Бахмута, тримали позиції на Херсонщині, Миколаївщині та Донеччині. На його рахунку – чимало влучних ударів по ворогу. Він став прикладом мужності, незламності та відданості своїй країні.
– Знаєте, у мене троє синів, але мене ніхто ніколи так не обіймав, як це робив Валера. Його обійми були наче хмаринка – легкі, ніжні й водночас особливі. Він умів обійняти так, що всі страхи відходили і відразу ставало спокійно. Я й досі відчуваю це тепло і чую, як він лагідно каже: «Мамуля», – додала пані Світлана
Зустріч, що стала долею
Дружина полеглого воїна Ольга розповіла, що для неї Валерій був надійною опорою. Вони познайомилися у соцмережах. Спершу їхнє спілкування було несерйозним, але згодом переросло у справжні стосунки. Коли Валерій служив в армії, вони домовилися зустрітися в Запоріжжі, і ця зустріч стала вирішальною – відтоді вони вже не розлучалися.
– Він був моєю найнадійнішою стіною. Я завжди відчувала захист та спокій. Він умів любити наскільки сильно, що цього вистачало на всіх – на мене, маму, братів. Він був моїм чоловіком, другом і найріднішою людиною. Ми часто жартували, що він читає мої думки. Я тільки про щось подумаю – він уже пише мені про це. У нас було неймовірне відчуття одне одного. Він прожив лише 25 років, але зробив більше, ніж дехто встигає за ціле життя, – підкреслила Ольга.
Герой, який назавжди залишився молодим
19 липня 2023 року Валерій загинув у Волноваському районі Донеччини під час виконання бойового завдання. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та відзнакою Президента України «За оборону України».
– Пам’ять формує наше життя і наше майбутнє. Якщо ми пам’ятаємо Героїв, ми стаємо сильнішими. Пишаймося ними й живімо так, щоб їхня жертва не була марною, – зазначив засновник громадської організації «РАЗОМ.UA» Ігор Ілюшкін.
Голова районної адміністрації Запорізької міської ради по Заводському району Роман Кір’янов підкреслив, що вшанування Героїв – не лише данина шани, а й важлива складова виховання молоді.
– Ми не маємо права забути наших Героїв. Наступні покоління повинні знати і пам’ятати їхні імена. Бо інакше бути не може, – додав Роман Кір’янов.
Радник голови ЗОВА з питань ветеранської політики Микола Хорішко підкреслив: поки живе пам’ять – живе людина.
– Ця табличка – нагадування про людину, яка, не задумуючись, пішла захищати свою країну. Я хочу подякувати мамі та дружині за сина і чоловіка, якого ви виховали й любили. Він був справжнім українцем, воїном і Героєм, – зазначив радник голови ЗОВА з питань ветеранської політики Микола Хорішко.
