Жителька Дніпрорудного Вікторія Кисельова, закохана в українську культуру, після виїзду з окупації потрапила до далекої Ірландії. Разом з представниками української спільноти в місті Кенмер вона навчає ірландців традиційної вишивки та популяризує українську пісенну творчість.
До повномасштабного вторгнення рф на територію України Вікторія Кисельова 25 років пропрацювала в Дніпрорудненській міській бібліотеці сімейного читання. Для неї це була не тільки робота, але й хобі. Участь у театралізованих та лялькових виставах, конкурсні програми для дітей та дорослих, проведення різноманітних майстер-класів – бібліотека надавала простір для втілення будь-яких креативних ідей.
– Коли 24 лютого о шостій ранку подзвонила сестра і сказала, що бомблять Харків, в це неможливо було повірити. Я ввімкнула телевізор і з почуттям якоїсь нереальності подій слідкувала за жахливими новинами. Перші тривоги, обладнання імпровізованого бомбосховища в підвалі, тривожна валіза… До окупації міста в бібліотеці плели сітки для нашої тероборони. Приходили люди, приносили тканину, хлопці привозили сітки, навіть риболовні. Хтось приходив за моральною підтримкою. А потім окупація. Був страх за дітей, за онуку. І надія – що ось, ще трохи. Виїжджала з міста на другий день так званого «референдуму», через Василівку. На узбіччя дороги окупанти вивертали всі речі, навіть дитячі. Потім «сіра зона». Коли побачила наших хлопців, не могла стримати сліз. Мали надію за три місяці повернутись додому, – поділилася спогадами Вікторія.
До Ірландії разом з сестрою жінка потрапила майже випадково, адже спочатку вони збирались до Польщі. Наразі дніпрорудненка живе у місті Кенмер – на півдні графства Керрі в Ірландії. Це невеличке туристичне містечко, з населенням 2500 людей, яке радо надало прихисток приблизно 800 українцям.
– Ірландці дуже щирі та привітні люди, яким болить те, що зараз відбувається в Україні. Для української громади створені всі умови для інтеграції в ірландське суспільство. Це і безкоштовні курси з англійської мови, і відвідування всіляких активностей: занять із флористики, уроків гри на укулеле, курсів з кераміки, малювання, в’язання, занять спортом, приготування їжі, – розповіла жінка.
Вікторія Кисельова відвідує Сімейний ресурсний центр у Кенмері. У неї та інших представників української спільноти «Bridge Kenmare» виникла ідея організувати зустріч українських та ірландських майстринь для обміну традиціями та досвідом.
– В короткий термін наші дівчата мобілізували всі сили та вишили декілька робіт для виставки, підготували цікаві матеріали про традиційну українську вишивку хрестиком. Ми з сестрою, Людмилою Драгниш, розповіли та продемонстрували фото- та відеоматеріали про наш дніпрорудненський вишитий рушник-рекордсмен, який до війни був занесений до Книги рекордів України. Місцеві жінки були у захваті. Натомість ірландські майстрині продемонстрували нам техніку плетіння ірландського мережива, – зауважила Вікторія.
Багато хто з ірландок та українських жінок зацікавились вишивкою хрестиком. Сімейний ресурсний центр Кенмера надав Вікторії та її сестрі можливість та матеріали для проведення кожного тижня зустрічей, де вони навчають вишивати всіх охочих. За підтримки української спільноти «Bridge Kenmare» виник гурток «Вишиванка». Роботи майстринь тепер знають вже не тільки в Ірландії – вони роз'їхались і до Англії, і до Америки.
– Роботи, в які наші майстрині вклали все тепло своїх сердець, були долучені до збору речей для харківського шпиталю. Мені хотілось ще більше ділитись досвідом народних мистецтв, і я згадала про майстер-клас, який ми проводили у бібліотеці, – плетіння з джутової мотузки. З України нам привезли бобіни мотузки, акрилових тоненьких ниток. Майстер-клас проводимо на біс! А ще ми з сестрою за чотири місяці до Великодня вишили рушник у церкву святого Патріка. Під час вишивання виникло бажання заспівати наших українських народних пісень. Так виник аматорський хор «Вишиванка». Його художнім керівником та концертмейстером стала українка Тетяна Будзень, – повідомила Вікторія Кисельова.
Церква святого Патріка гостинно відкрила свої двері для українців та надала можливість для репетицій та виступів хору. Вже третій рік вони демонструють місцевим жителям красу української пісні. В хорі співають як українці, так й ірландські співаки, яким дуже подобається українська пісенна мелодика.
Попри те, що Вікторія Кисельова перебуває за тисячі кілометрів від України, вона щодня згадує рідне місто і мріє по повернення додому.